Глава 4

Наступного дня Марвен знову зустрівся з Ліорою. Сівши в автобус, вони поїхали до офісу, де працювала Ліора.

— А хто ти за професією? — зацікавлено запитав Корвус.

— Я проєктувальниця в дуже гарній компанії… І я розповіла своєму босу про тебе, показала твої ескізи — він схвалив і готовий допомогти, навіть надати тобі команду для будівництва собору! — сказала Ліора.

— Якщо я якось можу тобі віддячити… — сором’язливо відповів хлопець.

Дівчина лише усміхнулася, а автобус зупинився на кінцевій зупинці.

— Ну все, приїхали…

Вийшовши з автобуса, вони опинилися на іншому кінці міста. Йдучи вулицею,  підійшли до якогось паркану з воротами. Ліора тричі постукала, і ворота відчинилися. Вони опинилися в величезному, хоча і затишному парку, де було багато альтанок, обвішаних виноградом та різнобарвними квітами.

Пройшовши парк та опинившись   на невеликій  галявині,  Марвен помітив фонтан і справжній середньовічний замок! Величезний, вражаючий, як із казки.

Зайшовши всередину, пара  опинилася в холі з величезною емблемою замку, над якою височів циркуль — наче символ захисту від біди та руйнувань. Довгі коридори вели їх углиб: стіни були викладені каменем, між проходами висіли арки з червоної тканини, а підлога була з дорогого дерева.

Піднявшись крутою сходами, та пройшовши по невеликому коридору. Ліора постукала у старі дерев’яні двері.

— Так, так, заходьте! — почувся чоловічий голос.

Зайшовши, Марвен аж ахнув: перед ним стояли величезні старовинні шафи з книгами у вишуканих палітурках. Між шафами був камін, а навпроти стояли червоний диван, два старовинні крісла та невеликий столик. Вікна були величезні, завішані червоними шторами, а перед ними стояв старовинний стіл. За столом сидів худорлявий чоловік років п’ятдесяти-шести, з зачесаним назад сивим волоссям, у окулярах та з бородою. Він сидів на червоному троні, поклавши руки на стіл.

Рукою він запросив гостей:

— Вітаю вас, молоді люди, присідайте!

Коли вони сіли в крісла, чоловік вийшов із трону й сів на диван напроти них.

— Ще раз вітаю вас у нашому замку архітекторів! Мене звати Канпер, я директор цієї компанії. Я ознайомився з твоїм проєктом, Марвене, і готовий допомогти. Але спершу відповідай на одне питання: навіщо він тобі? Адже в місті вже є два собори.

Марвен розгубився, почервонів:

— Тому що це буде мій собор… Він буде особливим…

— Цікаво, і в чому його особливість? — зацікавлено спитав Канпер.

Марвен ще більше зам’явся:

— Справа в тому, що він буде особливим тим, що буде справжнім… Він буде правдою серед брехні, промінцем світла серед темряви нечистих людей. Він розкриє двері для тих, хто несе світло, благословить закоханих, а втомленим душам дасть спокій та сили…

Канпер слухав уважно, потім зняв і протер окуляри і простягнув Марвену документи для підписання контракту:

— Ну що ж, я задоволений твоєю відповіддю. З понеділка приступаємо. Місце ми знайдемо самі, керувати процесом будете ви з Ліорою. Можеш йти, а ти, Ліоро, залишся на кілька хвилин, будь ласка.

Взявши контракт, Марвен, щасливий, вийшов у коридор і став чекати Ліору, щоб разом піти до кафе і відсвяткувати угоду.

Мимо нього пройшов той самий чоловік, що був з Ліорою в кафе. Поздоровавшись з Марвеном, він зник у кабінеті. Через десять хвилин він знову вийшов і пішов до свого особистого кабінету.

Марвен ще хвилин десять чекав, поки вийде Ліора, а вона тим часом з жахом дивилася на Канпера:

— Ні, ні, Канпер, так не можна! Це неправильно! Навіщо? Він же тобі сказав, навіщо йому цей собор!

— Знаю, рідна, знаю… — із гіркотою промовив Канпер. — Але саме так ми зможемо дізнатися, чи справді йому потрібен собор. Тепер можеш йти.

Трохи заспокоївшись, Ліора вийшла до Марвена, і через годину вони вже сиділи в тому самому кафе, пили вино та святкували підписаний контракт.