Глава 1

Сонце піднялося високо над містом, заглядаючи в його кабінет і заливаючи його золотим світлом.

Він сидів і креслив: спочатку одна лінія, потім інша…

Він не знав, чому вона має йти саме так,

але відчував:

якщо камінь стане на це місце —

його життя зміниться.

Потім усе це перетворювалося на одну стіну, на іншу, і так помалу — й на полотні вже вимальовувався прекрасний собор.

Серце Марена переповнювала радість, а з глибини душі підіймалася така впевненість, що промовляла:

«Так, ось воно — роби, будуй, твори. Зараз або ніколи!»

Він хотів, щоб арки злітали вгору, як молитва,

щоб камінь дихав світлом,

щоб кожен крок відгукувався луною його власної душі.

Нарешті, до вечора все було готове.

І ось — його мрія перед ним, на полотні!

Собор був настільки прекрасним, що, мабуть, витримав би будь-яку бурю і землетрус!

Та він помилився:

перша буря прийшла зсередини нього самого.

Наступного дня, взявши креслення, Марен поїхав до офісу до начальника, щоб показати свій проєкт і затвердити його.

Прибувши на місце, йому довелося чекати, бо начальник був зайнятий.

Від хвилювання хлопець ходив довгим коридором, не знаходячи собі місця.

Нарешті двері відчинилися, і з кабінету вийшла молода брюнетка.

Помітивши його, вона поправила блузку і, підморгнувши, пурхнула повз нього пташкою.

Він зайшов у кабінет і побачив свого боса — невисокого чоловіка середньої статури, років сорока п’яти, на ім’я Арні.

Той сидів у кріслі так, ніби йому належав увесь світ.

— Що у вас? — запитав він.

Марен показав креслення й почав розповідати про свій собор.

Арні довго його слухав, а потім мовив:

— Непогано, Марене, непогано. Я згоден. Цього тижня збираємо комісію.

Серце Марена наповнилося щастям. Йому здавалося, що Фортуна посміхається йому.

Він їхав додому натхненний.

За вечерею він розповів дружині й дітям про проєкт і показав креслення.

— Ну як вам? — усміхаючись, спитав Марен.

— Вау, це просто неймовірно! А що сказав начальник? — спитала дружина.

— Він схвалив і збирає комісію наступного тижня! А я поки спокійно закінчу свій старий проєкт.

— Собор? Він дуже красивий. Уявляю, скільки часу, а може й років, потрібно, щоб його звести…

— Зараз головне — щоб його затвердили.

Я хочу, щоб він стояв на головній площі.

Він буде, наче велетень, здійматися над містом і оберігати його!