Глава 5. Собачий депутат

В офісі Полкана Полкановича зібралася уся команда. Такса Елеонора сиділа на дивані поруч з Гавкенштерном та про щось із ним перешіптувалася. Коло дверей товклися доги-охоронці. На своєму місці нервово підстрибував мопс-секретар. Сам кандидат ходив туди-сюди кабінетом, щораз вдивляючись у величезний телевізор, який висів на стіні. 

З екрана чепурненький пудель з метеликом на шиї щось розказував, показуючи лапою на діаграму. Два найбільші стовпчики на графіку почергово росли, переганяючи один одного. Це були голоси за двох основних кандидатів у депутати до Собачої Ради. 

— Полкан Полканович, може, віскарику для заспокоєння? — мопс-секретар простягнув лапу с чаркою та вкрадливо подивився на шефа.

— Та що ти причепився зі своїм віскариком? — гримнув боксер та ще швидше затупотів по кімнаті. — От як результати оголосять, тоді й вип’ємо. Тільки не віскарика, а шампанського! 

— Правильно, Полкан Полканович, — відгукнулася з дивану такса. — Позитивний настрій — шлях до перемоги! 

— Гроші — шлях до перемоги, Елеоноро! — огризнувся кандидат. — Я стільки членів виборчої комісії підкупив, що мав би лідирувати з відривом. А тут Барбос у спину дихає! Невже собачий народ за цього довбня так активно голосував? 

— Ну, дехто вважає, що нова кров у Собачій Раді стане країні на користь… — подав голос Гавкенштерн, але тієї ж миті спіймав розлючений погляд боксера та замов на півслові. 

— Не переймайтеся, Полкане Полкановичу, — перехопила розмову Елеонора. — То, мабуть, просто на телебаченні інтригу тягнуть, щоб показати, нібито народ щось вирішує. А насправді там уже знають, хто переможець. 

— Дай то боже, Елеоноро, щоб так і було, — гримнув боксер. — Бо інакше не бачити тобі премії. Як і пісняру, що біля тебе сидить. 

Елеонора та Гавкенштерн дуетом нервово ковтнули слину. А тим часом пудель з телевізора почав активно жестикулювати, показуючи на один зі стовпчиків, який стрімко зростав. 

— Це неймовірно! — вигукував ведучий добре поставленим голосом. — Барбос виривається вперед на п’ять відсотків! Здається, ми вже знаємо ім’я переможця! Навряд чи за двадцять хвилин, які залишились до закінчення підрахунку голосів, ситуація зміниться. 

Усі в кімнаті, включаючи догів-охоронців, з острахом подивились на Полкана Полкановича. У того від злості налилися очі кров’ю, а щелепа перетворилася на хижий оскал:

— Аристарху! — крізь зуби прохрипів боксер. — Де там твій віскарик?!

— Несу-несу, Полкане Полкановичу! — мопс підбіг до боса та, намагаючись не тремтіти, простягнув йому чарку. 

Кандидат одним махом її спустошив, тоді підійшов до свого столу, втиснувся у крісло і набрав номер на телефоні.

— Це я, — прогарчав боксер у слухавку. — Він виграє. Переходимо до плану “Б”.  

Не встигли присутні спитати, що то за план “Б”, як на екрані телевізора підрахунок голосів перервався спеціальними новинами. Лайка-репортер на фоні зачиненого складського приміщення тараторила: 

— Шановні глядачі, я зараз знаходжуся на підпільному складі, де відбувається нелегальне використання робочої сили. Щойно було встановлено, що кандидат у депутати Собачої Ради Боксер силоміць утримує три десятки китайських бідолах. Він забрав у них документи, змушує їх цілодобово шити кросівки, не платить зарплатню та взагалі відноситься, як до останніх шавок. Зараз ми пройдемо всередину та ви самі все побачите: 

Один з робітників складу саме відрізав величезний амбарний замок з залізних дверей. Лайка-репортер протиснулась в середину, а тоді глядачам постала жахлива картина. Безліч худих закошлачених псів породи “китайська хохлата” сиділи за швейними машинками та щось строчили. Деякі були настільки кволими, що навіть не змогли підняти голови, коли зайшла знімальна група. Інші ж повставали зі своїх місць та побігли до визволителів. Вони навперебій розказували, як Барбос тримав їх на воді та голих кістках, змушував тяжко працювати та погрожував дістатися до їхніх цуценят, якщо спробують втекти. 

— Такому монстру не місце у Собачій раді! — підбила підсумок лайка-репортер.

Усі присутні в кабінеті повідкривали пащі та закоцюбли на своїх місцях. Першою взяла себе до лап Елеонора:

— Полкане Полкановичу, це ви?...

— А хто ж іще, Елеоноро? — посміхався у всю пащу боксер. — Досвідчений політик завжди має козир у рукаві. 

— Та чого ж ви раніше не прибрали Боксера з передвиборчих перегонів? — подав голос Аристарх.

— Сподівався, що до цього не дійде, — зітхнув Полкан Полканович, виліз з-за столу та підійшов до бару. — Все ж таки ми з Барбосом не чужі одне одному. Не одну пляшку у саунах спустошили. Але що поробиш: перемога понад усе. 

Тим часом на екрані знову з’явився ошелешений пудель:

— Отже, у світлі нових обставин, Барбос більше не може брати участь у перегонах, — тремтячим голосом промовив ведучий. — Тож перемагає єдиний гідний кандидат — Полкан Полканович! 

Новоявлений депутат вже відкривав пляшку з шампанським. 

— Ну що, вип’ємо за мою перемогу! За нашу перемогу! — голосно гудів він, наливаючи ігристе у келихи. 

Усі присутні нарешті прийшли до тями. Кинулися вітати боксера, одне одного та розхвалювати політичні таланти свого боса. Тепер у Собачій Раді стане на одного, гідного цього високого посту, депутата більше. А значить — покращення життя відбудеться незабаром. Принаймні — життя Полкана Полкановича та його команди.