Частина 4. Вибори

На виборчій ділянці стояла черга. Пси різних мастей та політичних переконань перегавкувалися, штовхалися та гарчали одне на одного. Усі хотіли скоріше проголосувати, щоб нарешті виконати громадянський борг і піти по своїх собачих справах. 

— Шановні, будь ласка, дотримуйтеся тиші та взаємоповаги! — в черговий раз гукнула у натовп такса у величезних окулярах, яку приставили слідкувати за порядком. 

Виборці притихли, але не надовго. За дві хвилини гавкання, гарчання та штовхання знову відновилися. Ті щасливчики, яким нарешті вдавалося потрапити до виборчої кабінки, виходили з неї з таким виглядом, нібито зірвали джекпот. Вони посміхалися на усі ікла та зверхньо дивилися на тих, хто ще товкся у черзі. За це отримували щедру порцію заздрощів й прокльонів. 

Члени виборчої комісії — жіночка кокер-спанієль та старенький бордер тер’єр — на натовп не звертали уваги. Вони сиділи за довгим столом та зосереджено водили лапами по довжелезних списках, шукаючи прізвища псів, які до них підходили. Тоді давали розписатися, вручали виборцю бюлетень і кивали у бік кабінок для голосування. Процес тривав напрочуд довго. Нібито члени комісії навмисно тягнуть час, щоб змусити натовп нервувати. 

Та не лице вони дратували виборців. Лупатий японський хін, який був призначений спостерігачем, виконував свої обов’язки занадто ретельно. Він прискіпливо обнюхував кожного, хто прямував до кабінки. До деяких навіть зазирав у кишені: чи немає там фейкових бюлетенів. І цим ще більше уповільнював просування черги. 

— Чи не можна пришвидшитися? Мені ще цуценя до логопеда вести! — поскавчала маленька чихуахуа, тримаючи за лапу ще меншу свою копію. 

— Вони, мабуть, там поснули усі! — прогудів маламут поруч. — Мені також на зміну треба, а я тут стою, як дурень, щоб папірець до урни кинути. 

— Так, а чого стоїте? — відгукнулася бабуся-коргі. — Йшли б по своїх справах. Менше народу — більше кисню. 

— Авжеж, я піду, а мій голос Полкановичу дістанеться. Не бувати цьому! — гримнув на бабцю маламут, від чого та підскочила на усіх чотирьох коротких лапках. 

— А чим вам Полканович не догодив? — поцікавилася коллі, що стояла попереду. — Поважний пес. Досвідчений політик. Я от за нього як раз і збираюся голосувати. 

— Та який він там поважний? Хабарник і злодій той Полкан! Скільки років на нас наживається! — не вгамовувався маламут.

— А ви думаєте, Барбос кращий? — заперечив натомість коллі. — Дорветься до годівниці, так почне з бюджету гроші тягнути, що старим політикам і не снилося! 

— Та усі вони “молодці”, — знов подала голос бабуся-коргі. — Наобіцяють перед виборами золоті гори, а як до влади потрапляють, то і забувають про народ. Роками нічого не змінюється, хто б до Собачої Ради не приходив. Тільки от одне не зрозуміло: чого ж ми тут товчемося та свій час витрачаємо?  

Маламут та коллі вже відкрили пащі, щоб відповісти бабусі. Але тут вхідні двері відчинилися, та на виборчу ділянку залетів шпіц-репортер з величезною фотокамерою. Він швиденько розвернувся та направив об’єктив до дверей, у які вже заходили двоє догів-охоронців, розганяючи натовп. За ними поважно перекочувався на товстих лапах Полкан Полканович. Процесію замикали ще два доги-охоронці. 

Натовп миттєво стих. Ніхто навіть не смів голосно дихати. Усі роздивлялися живого депутата і щільно тулилися одне до одного, коли той проходив повз. 

Полкан Полканович підійшов до столика членів виборчої комісії. Два перших доги вже розчистили йому місце — відтіснили виборця, який саме мав зайняти один зі стільців перед столиком, згідно з чергою. Той намагався щось заперечити. Але побачивши Полкановича, смиренно відступив та потупив очі.  

Дідок бордер тер’єр спочатку не помітив, що перед ним цілий кандидат. Його напарниця виявилася більш кмітливою. Вона штовхнула стариганя під бік, від чого той ледь не впав зі стільця. Дідок спочатку вперся очима у товсте пузо, а тоді вже підняв морду і побачив, ХТО перед ним стоїть. Від хвилювання у бідолашного затремтіли лапи. 

— Не хвилюйтеся, шановний, — привітно посміхнувся йому Полкан Полканович та поплескав діда по лапі. — Я звичайний виборець. Тож просто робіть свою справу.

Цю милу картинку миттєво було задокументовано фотокореспондентом. Потім був кадр, як Полкан Полканович терпляче чекає, поки дідок знайде його у списках. Тоді — як кандидат прямує до виборчої кабінки. І після — виходить з нею з посмішкою та почуттям виконаного боргу. 

Увесь цей час на ділянці панувала тиша. Її порушували лише клацання камери. Та ще тихеньке скавчання цуценяти чихуахуа, яке дуже хотіло у туалет. Але після шикання матусі, стихло й воно. 

Щодо спостерігача — японський хін стояв ніби прикутий до стіни. Куций хвостик нервово тремтів. А без того величезні очі, ще більше вилізли з орбіт. Він навіть не подумав обнюхати кандидата, не кажучи вже про те, щоб зазирнути до його кишень. 

Тим часом Полканович вже прямував через натовп до виходу. По дорозі він зупинився біля бабусі-коргі та потис їй лапу зі словами:

— Гарного вам голосування, шановна. Ми цінуємо старше покоління та вдячні вам за усе. 

Від надлишку почуттів у бабусі на очах навернулися сльози. Вона гаряче відповіла на лапостискання кандидата, а тоді скоромовкою пролепетала: 

— Щиро дякую, Полкане Полкановичу. Я завжди голосувала за вас. І сьогодні теж, звісно, буду. Більше б нам таких політиків, як ви. 

Полканович посміхнувся у всі свої ікла, кивнув бабусі та пішов далі. По дорозі потріпав за холку цуценя, від чого те миттєво напудрило калюжу на підлогу. 

Але кандидат цього не помітив. Він вже виходив з дільниці. Біля дверей Полканович повернувся та приязно помахав натовпу. У відповідь той вибухнув голосними схвальними вигуками та бурхливими оплесками. Серед хору чітко виділялося приязне гавкання маламута. 

Полкан Полканович вийшов з дільниці напрочуд задоволений. І не менше радів шпіц-репортер — фотоконтент вийшов відмінний.