Частина 1. Передвиборча кампанія

— Полкане Полкановичу, можна? — несміливо зазирнула у двері худорлява дворняга.

— Заходьте, — прогудів хрипкуватий бас.

За столом сидів величезний боксер, чия солідність ледь вміщувалася у широкому шкіряному кріслі. М’язисту шию стискав товстий золотий ланцюжок. Складки жиру на череві свідчили, що спорт для Полкан Полкановича залишився в минулому житті. А огрядна морда і поросячі очі натякали: час зав'язувати зі смаженими реберцями.

Дворняга ніколи не бачила живого депутата. Тому з цікавістю, але водночас шанобливо — з-під опущених повік, зиркала на можновладця. 

— Ну, кажіть, що у вас? — прохрипів боксер.

— Бачте, Полкане Полкановичу, — несміливо пролопотіла прохачка, — у мене будка прохудилася. Дах протікає, з усіх щілин дме.

— Полагодимо.

— А ще блохи зовсім закусали, життя не дають падлюки. Може, надасте гуманітарну шампуню, щоб хоч трохи прорідити їхнє бісове сімейство?

— Надамо.

— Красно дякую, Полкане Полкановичу! А ще…

— Шановна, ви вже свої два прохання донесли. Тож прошу на вихід, — перебив дворнягу мопс у краватці-метелику, що сидів у кутку кабінету за низенькою тумбочкою.

— Так я ж не встигла…

— Порядок такий: по два прохання на виборця, — мопс був непохитний. — Не затримуйте чергу, шановна, дайте іншим до Полкана Полкановича звернутися. Не будьте егоїстичною сучкою.

— Звичайно, звичайно. Вибачте, вже йду, — дворняга засоромлено підібгала хвіст і, задкуючи, скрилася за дверима. 

Мопс натиснув кнопку селектора, щоб викликати наступного прохача, але боксер жестом його зупинив:

— На сьогодні вистачить, Аристарху, скажи, щоб розходилися.

— Але, Полкане Полкановичу, ще тільки перша година дня. Виборці за два тижні до вас записувалися. Як я їм повідомлю, що прийом закінчено?

— Скажи, що мені терміново треба виїхати через державні справи. А щоби не гавкали, дай їм кісток погризти. 

Мопс був явно не у захваті, але нічого не вдієш: хазяїн-пан. Песик зістрибнув зі стільця, підійшов до великої залізної шафи у кутку, дістав звідти чорний сміттєвий пакет, та приречено позіхаючи, поплентався до дверей.

— Куди? Ти спочатку цілі кістки повибирай. Нам ще хабарі давати. А цим і уламків вистачить, — гаркнув депутат.

Аристарх знову зітхнув, розкрив мішок і почав перебирати кістки.

— Гаразд, я поїхав. З ніг вже валюся. Усю ніч у клубі депутатські зустрічі проводив, втомився як шавка. Дзвони, якщо що, — з цими словами боксер відчинив потаємні двері, заховані за величезною картиною, на яких був зображений сам Полкан Полканович у вигляді римського імператора.

За хвилину депутат вже був на задньому дворі. На нього чекали два охоронці-доги: м'язисті хлопці в темних окулярах і з гострими зубами. Вони мовчки пройшли за Полканом до броньованого джипа з номерами ГАВ-7777.

— Додому! — різким риком наказав депутат водієві.

Машина рушила. Через затемнене скло Полкан Полканович спостерігав, як зграя дворняг, що секунду тому обурено сперечалася з мопсом, тепер стрімголов кинулася до купи кісток, які Аристарх витрусив з пакета. Депутат вдоволено посміхнувся і подумки похвалив себе за винахідливість.

Виїхали на центральний проспект. Пообіч дороги стояли білборди, на яких красувалися усміхнені морди кандидатів у депутати. Автомобіль пришвидшився, і за вікном замайоріли передвиборчі гасла: "Дворняги — теж собаки!", "Зупинимо бліх!", "Кусаємо за справу!", "Мир. Кістка. Свобода скавчання”.

— Ану, пригальмуй, — раптово гавкнув депутат.

— Але ж стоянка тут заборонена… — спробував заперечити водій.

— Гальмуй, я сказав! Якщо що, начальник поліції відмаже, не вперше.

Джип зупинився навпроти білборда, на якому був зображений Полкан Полканович власною персоною. Він посміхався усіма іклами і вказував на блискучу триповерхову будку з ідеальним зеленим газоном. Внизу на картинці ряснів напис "Нова будка для кожного — вже сьогодні!"

Депутат мрійливо дивився на власне обличчя і посміхався. Думками він перемістився на кілька місяців уперед, коли пройдуть вибори, закінчиться нестерпна метушня, і він нарешті сховається від безрідних дворняг у своїй новій триповерховій будці на південному узбережжі. Бригадир каже, що будівництво добігає кінця. Тож обіцяне виборцям “сьогодні” для Полкана Полкановича настане вже дуже скоро.