Життя на вулиці. Новий друг

З сумом поглянув Цезар на суворого нового власника його колишнього дому і пішов вулицею. Він відчув, що дуже голодний. Цілий день він нічого не їв. До горла судорожно підкочував комок, і по собачій щоці покотилася маленька сльозинка. Колись улюблений та обласканий хазяйкою, тепер він був нікому не потрібний. Перехожі, які раніше ласкаво з ним розмовляли, тепер байдуже проходили повз нього. Цезар заглядав їм в очі, намагаючись викликати хоч якусь жалість з надією, що його нагодують. Але нікому не було діла до бродячої собаки. Його намагалися обійти стороною. Якщо би Цезар умів, то він би гірко заплакав. Він заглядав у низенькі вікна кафе і маленьких ресторанчиків, звідки тяглися п'янкі запахи смачної їжі, та його звідусіль проганяли. І ніхто не хотів кинути йому навіть маленьку кісточку. І Цезар знову пішов на кладовище. Він упав без сил на могилі і тільки подумки розмовляв зі своєю хазяйкою:

- Нащо ти мене кинула? Тепер всі відвернулися від мене. Я більше нікому не потрібен. Забери мене з собою.

І він заснув. А вранці знов пішов до міста. Ходив вулицями, заглядаючи людям в очі і наче говорячи:

- Візьміть мене до себе. Я дуже слухняний пес.

Але ніхто не звертав уваги на бездомного пса. Його гнали, штовхали, обзивали, а він все ще сподівався. Сподівався, що не всі люди черстві і в комусь із них є хоча б маленька частинка доброти.

Так проходив день, а ніч Цезар проводив на кладовищі.

Та через кілька днів він вже не міг рухатися від голоду. Він лежав на траві і, як йому здавалося, помирав. Він мріяв, що скоро зустрінеться із своєю улюбленою хазяйкою і буде знову найщасливішим псом на світі. Раптом щось вдарило його по голові. Насилу пес зміг відкрити очі. Знову удар, тепер вже в бік. Це якісь хлопчаки кидали в нього каменями. Йому було боляче, дуже боляче, але сил встати і піти в нього вже не було.

А хлопці "розважалися". Вони ввійшли в азарт і почали кидати в нього все більше каменів.

Цезар вже не реагував і приготувався до того, що хлопці заб'ють його до смерті, але тут з'явився дехто, кому знову судилося змінити його життя.

Повз проходила дівчина Марта. Побачивши, як хлопці забивають безсилого пса, вона розізлилася і прогнала хуліганів. Потім підійшла до Цезаря і ласкаво сказала:

- Бідний пес. Ти ж зовсім слабкий. Напевно, ти давно не їв. Підеш до мене?

Цезар слабко поворушив хвостом. Це означало згоду. Своєю замутненою свідомістю він відчув, що життя дає йому ще один шанс стати щасливим псом. Марта взяла його на руки і кудись понесла. Цезарю було вже байдуже, куди. Він почув знайомий запах. Так пахла його колишня хазяйка, так пахне і ця дівчина. І пес вирішив, що варто їй довіритися і будь що буде.

Марта принесла собаку до себе, нагодувала, влаштувала йому постіль, і Цезар заснув. Йому снилися дивні сни, добрі і прекрасні.

Отже, у Цезаря з'явився новий друг і нова хазяйка. Все-таки існує воно, собаче щастя!