Життя у Галини

Непомітно Цезар виріс. Він став сильним, молодим собакою. Його шерсть стала ще красивішою і, коли Галина гуляла з ним на вулиці, вони привертали увагу перехожих. Кращої хазяйки не можна було знайти. Вона піклувалася про Цезаря і навіть балувала його, але це не псувало характер собаки, а в якійсь мірі посилювало його любов до Галини. Вони любили просто сидіти поруч і думати кожний про своє. І собаці було дуже добре в такі моменти. Йому здавалося, що він повернувся в ті блаженні дні свого дитинства, коли поряд була мати і вони теж отак сиділи поряд.
Але через деякий час, Цезар став помічати щось незвичайне у поведінці хазяйки. Вона все частіше стала залишати його із сусідкою і кудись зникати. Цезар навіть ображався на Галину, думаючи, що вона його більше не любить і йде гкляти без нього. Не міг зрозуміти пес, що що сталася біда. Галина тяжко захворіла і часто стала їздити до лікарні. Але лікування їй мало допомагало. Вже тяжко стало поратися по хазяйству, та й із Цезарем гуляти стало важко. І він відчув тривогу. З хвилюванням дивився він в очі своєї хазяйки і бачив у них печаль і сум. Тривожно забилося собаче серце, та пес не міг пояснити собі, звідки взялася та тривога і що б це означало. А Галині ставало все гірше і гірше. І ось одного разу вона вже не змогла підвестися, щоб нагодувати свого вірного друга. І лише слабким голосом покликала його:
- Цезар, милий, біжи до сусідів і поклич когось скоріше.
Боляче стиснулося серце Цезаря і він, гонимий невідомою силою, побіг до сусідів і почав жалібно скавулити і гавкати. Він привів сусідку, з якою йому не раз доводилося чекати повернення хазяйки. Він сподівався, що вона допоможе Галині, але замість цього трапилося інше. Сусідка кудись подзвонила, приїхала дивна машина з блимаючими вогнями та сиреною і забрала хазяйку. Цезар залишився один. Сусідка нагодувала його і пішла до себе. Пес залишився один у великому будинку і завив від туги. Ним оволоділо таке саме почуття, як в той день, коли його відібрали у матері.
Пройшло декілька днів. До будинку під'їхала велика чорна машина. Цезар вибіг назустріч з надією, що хазяйка зараз потріпає його за загривок і приласкає. Але замість того він побачив, що її несуть кілька чоловіків в якомусь ящику. Пес заскавчав і кинувся до них, але один з чоловіків відштовхнув його ногою. А хазяйка лежала непорушно в цьому ящику і не розмовляла з ним. Цезар не міг зрозуміти, що сталося і що відбувається. Лише невимовна туга і біль пронизала його серце. Пес не знав і не міг знати, що в лікарні Галина померла. І зараз її будуть ховати. Він ніколи не стикався зі смертю і не знав, що більше ніколи не побачить свою улюблену хазяйку.
Через деякий час Цезар побачив, що труну завантажили на машину і кудись повезли. А люди йшли позаду і деякі з них плакали. Цезар йшов з ними, заглядав усім в очі, сподіваючись прочитати в них те, що все ж таки сталося. Але нічого там не було. Люди співчували псу, але він відчував якесь штучне співчуття. Це не було щире почуття. І Цезар почав бігти трохи в стороні.
Але ось процесія підійшла до кладовища. Побачивши таке дивне місце, пес сильно затугував. Його не підпускали близько до труни і це лише посилювало тугу. Труну поставили на землю і люди підходили до хазяйки по черзі. Деякі з них щось говорили, та Цезар їх не чув. Його погляд був прикутий до хазяйки, що лежала нерухомо. І тут сталося страшне. Чоловіки взяли кришку і почали забивати цей жахливий ящик. А улюблена хазяйка лежала в ньому і мовчала. Раптом Цезар все зрозумів. Адже навіть той, хто не знає і не чув слово "смерть", рано чи пізно стикаючись з нею, розуміє, що це страшне слово. І від усвідомлення того, що більше ніколи не буде в його житті улюбленої хазяйки і вірного друга, він так жалібно завив, що люди здригнулися. Потім ящик опустили в яму і почали засипати землею. А пес все вив і вив.
- Певне, прощається. - сказав хтось.
Коли всі пішли, Цезар, трохи заспокоївшись, ліг на свіжий могильний пагорб і став дивитися на фотографію Галини. І, здавалося, ніби він одними очима веде монолог:
- Чому ти мене залишила? Що ж тепер зі мною буде? Хто візьме мене до себе? Чи буду я потрібен комусь так, як був потрібен тобі?
Так він просидів на могилі до вечора, а потім побрів додому, давши собі та хазяйці обіцянку приходити і провідувати її. Коли він прийшов додому, то був неприємно здивований: у дворі вже гуляла інша собака, яка, побачивши Цезаря, злобно загавкала. На її гавкіт вийшов якийсь чоловік. Цезарю здалося, що він бачив його на похороні. Чоловік побачив Цезаря і гнівно закричав на нього:
- А ну, геть звідси!
Ось так пес залишився без домівки, нікому не потрібний.