Народження Цезаря

Одного прекрасного дня у одної безпорідної, але дуже красивої собаки народилося троє чудових малюків. Два хлопчики та дівчинка. З самого народження один із цуценят виділявся серед своїх брата і сестри. Він був доволі симпатичним: коричнева шерсть з переливами. Його відрізняли надзвичайно розумні очі. Коли цуценята вже твердо стояли на лапах, він тримався трохи відокремлено.
Іноді, коли брат із сестрою розважалися і грали один з одним, він сидів біля матері і задумливо дивився кудись вдалечінь. Взагалі, він був сильніше за всіх прив'язаний до матері. За свою поважність, на думку хазяїв, і звичку спостерігати за іншими, він отримав кличку Цезар.
І ось одного разу у дворі з'явилася незнайома жінка. Ні, до хазяїв і раніше приходили різні люди, але в цій жінці було щось, що викликало тривогу. На якомусь підсвідомому рівні Цезар відчув, що повинно статися щось, що назавжди змінить його життя. Такі ж почуття переживала і його мати. Вона тихенько скиглила, бачачи, як підозріло дивилася та жінка на її дітей. І раптом хазяйка підійшла до собачого сімейства. Несвідомо мати Цезара оскалилася.
- Відчуває щось. - сказала хазяйка. - Ну що, Галю, ти вирішила, кого брати будеш?
Виявилося, жінка, яку звали Галина, прийшла до хазяїв вибрати собі цуценя.
- Вирішила. Я беру он того, каштанового.
- Його звуть Цезар. В нього якийсь незвичний характер. Він дуже розумний, шкода, говорити не вміє.
- Ось тому я його і беру. - відізвалася Галина.
І тут трапилося те, чого так боявся Цезар. Він лежав, притиснувшись до матері, і трохи тремтів. Хазяйка нахилилася, аби взяти його на руки, але цуценя несподівано позадкувало. Однак сильні руки хазяйки все-таки схопили його за загривок і понесли геть від сім'ї. Щось незрозуміле стало відбуватися в його собачій душі. Після цього хазяйка віддала його тій жінці. І раптом Цезар з жахом побачив, що його несуть до воріт. І раптове усвідомлення того, що він більше ніколи не повернеться додому і не побачить свою матір, заповнило всю його свідомість і змусило жалібно завити. Довго ще він чув у відповідь виття своєї матері, яка втратила одного зі своїх дітей-цуценят...
Прошов якийсь час. Галина принесла Цезаря в свій дім. Там для нього вже була готова м'яка підстилка, красиві іграшки та повна миска молока. Але Цезар навіть не поглянув на все це. Він забився в куток і дивився кудись в нікуди. Галина ласкаво розмовляла з ним, але цуценя наче не чуло. Ним оволодівали лише два почуття: сум за матір'ю і образа на людей, що розлучили його з родиною. Тому Галину він просто ігнорував. Тоді нова хазяйка залишила його в спокої.
- Тобі потрібен час, щоб звикнути до мене і свого нового дому. Я не наполягатиму.
Цезар навіть вухом не повів. Так продовжувалося два дні. Він майже нічого не їв і лежав нерухомо в своєму кутку. Але потім верх взяла цікавість і цуценя виповзло зі свого укриття. Йому стало цікаво, куди він все-таки потрапив. Він став ходити по дому і обнюхувати все навколо. Йому подобався запах. Дім йому також подобався.
Коли Цезар на кухні принюхувався до запахів з холодильника, ввійшла Галина. Цуценя підійшло до неї і принюхалося. Від нової хазяйки пахло молоком і... добротою. Так, ця жінка випромінювала доброту, спокій і Цезарю вже не було страшно. На жаль, така є собача доля: рано чи пізно доводиться розлучатися з родиною і йти до нових хазяїв. Питання лише в тому, якими вони виявляться. Цезар зрозумів, що йому пощастило; він потрапив у хороші руки. Тут його не образять.
- Ну що, друже, освоївся? - ласкаво запитала Галина і їй здалося, що пес кивнув.
Так почалася їхня дружба. Справжня. Цезар вирішив, що завжди, що б не сталося, він буде захищати свого друга і хазяйку.