Собі від себе... коли дуже треба...

P.S.

Втомилась… Та не спалена до тла,
У серці все ще іскра не згасима.
Хоча дорога важка і кам’яна,
Вона іде — бо вірить в світло й свою силу.

Очей вогонь не знищила печаль,
Хоч сльози іноді туманять погляд.
На серці в неї мрій вуаль,
І щирість в ній не просто спогад.

Її душа — мов поле після злив,
Втомилась трохи, та росте пшениця.
І навіть серед темних сивих снів
Вона все ж жде, що щастя ще здійсниться.

Не зламана. Лиш трохи змучена.
Про спокій мріє зрідка...
Нестримна і ще неприручена...
Та втомлена, й далека наче зірка....

Подобається

#293 в Різне
#7 в Поезія

Відредаговано: 12.09.2025