Собі від себе... коли дуже треба...

9

Втома

Втома прийшла, мов тінь за плечима,
Тихо ступає — ні крику, ні слів.
Очі тяжіють, душа — мов без крила,
І серце стихає, мов море без хвиль.

Руки впускають все недороблене,
Думки, як птахи, летять в далечінь.
Світло очей тьмяніє як зорі ранкові,
Що загубилися в хмарах колись

Все, що палало — згасає поволеньки,
Все, що тягнуло — тепер обрива.
Втома — не вирок, не крапка,в кома,
Це просто душа… трохи дріма.

Подобається

#296 в Різне
#8 в Поезія

Відредаговано: 12.09.2025