Глава 14

Глава 14

Олівія відчула поштовхи. Хтось копирсався біля неї. Вона розплющила очі. Перше, що дівчина побачила, це незвична стеля її кімнати, яка світилася вночі, а вдень вабила своїми гарними візерунками. Олівія любила просто лежати і роздивлятися їх, вигадуючи різні цікаві історії в своїй голові.

- Олівіє, ти прокинулася? Прокинулася? Мамо, тато, бабусю! Вона прокинулася! - на ліжку стрибав маленький Лев, який одразу ж кинувся до сестри в обійми. Дівчина розгублено притиснула до себе брата, хоча зовсім нічого не розуміла. Вона наче тільки-но знаходилася між вимірами, рятувала свято, чому тепер вдома? Невже не вийшло?

Олівія підвелася і присіла на ліжку, намагаючись згадати, що сталося після її зізнання Таю. Де він? Чому його немає поряд?

До кімнати увійшли всі члени родини. У кожного на обличчі помітне хвилювання. Її всі обіймали, цілували, гладили за руки та волосся. Тільки ось дівчина заплуталася ще дужче. Що ж сталося?

- Доню, як ти нас налякала. Написала у повідомленні, що у якоїсь подруги гостюєш, але в якої зовсім не сказала. Ще й додзвонитися до тебе не виходило. А виявляється, ти заблукала.

Ага, значить їй не наснилося. Олівія зітхнула з полегшенням. Хоч це вона з’ясувала.

- Матусю, пробач. Там просто мережа відсутня. Відтепер я буду обачніша, обіцяю. Але як я опинилася вдома?

- Тебе знайшли в лісі і привезли до нас, ти була геть виснажена, вже декілька днів не прокидаєшся, але лікар сказав, що з тобою все гаразд, просто потрібен гарний відпочинок.

- Мене ще й лікар оглядав? А як же Різдво? Все добре? Ви не втратили віри?

Батьки якось дивно переглянулися поміж собою, ніби їм відома захоплююча таємниця. Мама посміхнулася і лагідно промовила:

- Ну, звісно добре. Ти й знайшлася якраз на Різдво, це - найголовніше.

Олівія посміхнулася у відповідь і кивнула, значить їй все-таки вдалося врятувати свято. Але де ж тоді Тай? А раптом, то все сон? Можливо, вона в лісі десь головою вдарилася і вся історія – це лише плід її уяви? Або ж Тай просто зробив так, щоб її хтось знайшов. З його ставленням до дівчат й недивно, що після зізнання Олівії у своїх почуттях, він не захотів мати з нею справу. І це ж треба було закохатися в такого! Її очі почали наповнюватися сльозами. Вона не хотіла, щоб рідні бачили їх, тому попросила трохи часу для себе, щоб відпочити.

- Так, звісно, люба. Але, можливо, ти б хотіла подякувати своєму рятівникові?

- Бабуню, а що він зараз тут?

- Так, чекає у вітальні. Він кожного дня навідується, розпитує про тебе. Помітно, що хвилюється дуже.

- Ой...авжеж! Кличте його, я охоче познайомлюсь.

Батьки знову загадково посміхнулися, тато взяв Лева на руки і вони всі разом вийшли з кімнати. Олівія швидко поправила волосся і витерла вологі очі. Підтягнула вище ковдру і приготувалася зустрічати гостя. Раптом, в двері легенько постукали. А потім вони відчинилися і до кімнати зайшов усміхнений...Тай...

В неї серце почало битися з шаленою швидкістю. Дарма очі витирала, з них тепер вже лилися сльози, тільки сльози радості.

Чоловік спочатку просто стояв і уважно дивився на неї. Здається, він вже не виглядав таким блідим. А потім Тай миттєво опинився поруч, обхопив її обличчя долонями і притиснувся до таких жаданих і необхідних йому губ. Олівія одразу пригорнулася до нього і відповіла на поцілунок, забуваючи про все на світі. Коли, нарешті, вони змогла відірватися один від одного, дихання в обох стрибало, мов скажене.

- Тай, то в нас все вдалося? Різдво врятовано, а віра залишилася з людьми?

Чоловік взяв її руки і ніжно поцілував:

- Не в нас. В тебе. В тебе, мила моя Олівіє! Ти навіть не уявляєш, що зробила. Я бачив, яка світла в тебе душа, але й гадки не мав, що вона здатна покохати такого холодного й небезпечного, як я.

Олівія відчула, що червоніє і опустила очі. Але Тай цієї ж миті доторкнувся до підборіддя і знову зловив її погляд:

- Не треба сумніватися, а тим паче соромитися. Твоє кохання в поєднанні з чеснотами врятувало нас всіх, і навіть більше. - Чоловік поворухнув пальцями і в кімнаті замайорів блакитний серпанок, а потім на його місці з’явився незнайомий чоловік. Він був схожий на Тая, тільки трохи старше і вище, але синій блиск очей одразу дав зрозуміти, хто перед нею.

- Знайомся, це Натан – мій брат. - Несподіваний гість усміхнено привітався, а потім наблизився до Олівії і потиснув їй руку. А далі й відбулося приємне знайомство. Натан – ввічливий, веселий і цікавий чоловік, вони з дівчиною з перших слів знайшли спільну мову. Обидва брати виглядали надзвичайно щасливими і не припиняли дякувати Олівії. А потім Натан підморгнув оком та повідомив, що на нього чекають справи і він завітає пізніше.

Тай ліг поруч, а Олівія вмостилася в нього на грудях, відчуваючи, що тепер коло його серця тепло. Їй і досі не вірилося, що вона змогла створити таку сильну рятівну магію. Опори встановлено, портал врятовано, віра залишилася з людьми, Тай і Натан живі та здорові. Здавалося, що Олівія стала героїнею справжньої казки.

- Почекай, треба щось для батьків вигадати, бо навряд вони повірять у легенду про Напівхолодного.