Глава 13

Глава 13

Тай зосередився, підняв руки і промовив декілька слів на незрозумілій мові, опори миттєво здійнялися у повітря, а потім розмістилися так, як вони до цього лежали – по колу. Чоловік помітно нервував, його звичну впевненість, як вітром здуло. Він напружено видихнув і підійшов до Олівії:

- Тобі треба зайти в це коло, по черзі стати напроти кожного стовпа, покласти руку на кулю і просто постаратися ні про що не думати, гаразд?  

- Так, звичайно. Я все зроблю.

Він дивився їй в очі, наче більше ніколи в них не зазирне, ніби ладен кинути все і перенести дівчину назад до свого замку:

- Маю про дещо попередити, я, на жаль, не зможу зайти до тебе в коло, за будь-яких обставин не зможу, навіть руки торкнутися зась.

- Нічого. Ти ж все одно будеш поряд? Я ж бачитиму тебе?

- І бачитимеш звісно, і чутимеш. Я нікуди не подінуся та залишусь тут до останнього.

- Слухай, я не запитувала раніше, але що значить, оце твоє «до останнього»? Що чекає на мене, на тебе? На весь світ, врешті-решт?

Тай на декілька секунд опустив голову і почав кусати себе за губу. А потім знову проникливо поглянув їй в очі і втомлено посміхнувся:

- Ну, що чекає на весь світ, ти вже знаєш. Стосовно себе не переймайся, в разі невдачі ти одразу опинишся вдома…

- А ти?

- А я… не стане мене та й все. Іди вже! - чоловік легенько підштовхнув її, але дівчина стояла на своєму і не зрушила з місця.

- Тай, ти не казав, що тебе не стане. Поясни, будь ласка!

- А що тут казати? Раптом портал таки зруйнується, вся моя магія витратиться на те, щоб хоч на якийсь час затримати «чорні хвилі», це ослабить і знесилить вщент, а ті довго не забаряться і в першу чергу звісно знищать мене.

- Ти забув сказати, Напівхолодний, що відбудеться це швидко. Надто швидко. Звичайні люди й зрозуміти нічого не встигнуть, як віра покине їхні душі. І твоя помічниця теж не встигнеее…

- Дякую, що підбадьорив, наглядачу. - Тай саркастично промовив кудись вгору. - Проте, він має рацію, Олівіє. Станеться все дуже швидко. Ти можеш повернутися додому зовсім інакшою. А щоб цього не трапилося, варто поквапитися. Ти точно не передумала?  

- Ні! Звісно ні.

Щось Тай вже й сам у всьому сумнівався.

- Тоді не забувай, ти повинна бути чесною з собою. Покажи свою душу, впусти в своє серце, дозволь пізнати, яка ти. А ти надзвичайна, Олівіє. Я вірю, в тебе. Справді вірю. - Тай гладив дівчину за плечі, а в неї повільно котилися сльози з очей. Але що робити, витерла вологі щоки і зайшла в коло. Навкруги Олівії одразу завирувала потужна енергія, вона чекала…чекала на неї, дівчина відчувала це.

Вона заплющила очі і поклала руку на одну з куль. Коротенький спалах і її ніби струмом вдарило, але боляче не було. Олівія бачила, як крізь неї пройшов світлий теплий промінь. Пройшов і застиг, трохи пульсуючи, як Сіргіс. З одного боку лячно це все спостерігати, але дівчина вперто трималася, концентруючись на власному диханні. Через декілька хвилин перед очима спалахнуло видіння. Вона бачила саму себе, як годує і вигулює тваринок, допомагає по господарству, завзято працює у ветеринарній клініці батьків. Дівчина була надзвичайно щасливою у цьому, схожому на реальність, маренні, вона посміхалася. І це продовжувалося аж поки Олівія не почула задоволений голос наглядача:

- Добротааа…Є!

І промінь зник. Дівчина розплющила очі і побачила, що куля перед нею палає світлом. Олівія подивилася на Тая, який м’яв свої пальці і не зводив з неї свого уважного погляду. Він їй одразу з  ніжністю посміхнувся:

- Молодець! Ти впоралася. Продовжуй так і надалі, добре?

Дівчина кивнула йому головою у відповідь і повернулася до наступної кулі. Знову той самий струм, потім теплий промінь, а далі – чергове видіння. Цього разу вона бачила їх з Таєм, а саме мить, коли Олівія виявила бажання врятувати свято від «чорних хвиль» і вберегти віру всіх людей.

- Самопожертвааа… Є!

Дівчина трохи похитнулася. Якщо чесно, ці проникнення до її серця не на жарт втомлювали. Тай вже було кинувся до неї, але наглядач одразу його зупинив.

Олівія видихнула, опанувала себе і поклала долонь на наступну кулю. Тут вже видіння вишикувались один за одним в рядок: спочатку вона бачила себе в університеті, як навчалася, готувалася ночами до пар, як завжди активно себе проявляла і завзято працювала у вільний час, як організувала волонтерський рух і багато чого іншого. Потім, її обирають найкращою студенткою, а далі - урочисто вручають диплом з відзнакою. Потім вона, натхненна стажуванням, сповнена надій та ідей, повертається додому, щоб допомагати батькам і продовжити їхню справу. Ось вже її обіймають і цілують рідні, а вона не стримує сліз. Олівія й зараз їх відчувала на своїх щоках. Сльози щастя. Навіть, якщо це всього лише видіння з минулого – воно прекрасне.

- Відданість. Є! А вона дійсно віддана своїй справі, Напівхолодний. Це, на диво, рідкісна чеснота людей.