Глава 12

Глава 12

Прокинулася Олівія від того, що Тай обережно гладив її за плече. Схоже, ще зовсім рано, бо за вікнами тільки починало сіріти. Дівчина підвелася і протерла очі:

- Котра зараз година?

- Шоста ранку.

- Ой, ми так мало поспали…

- Дивись, а то все життя проспиш. Ходімо снідати.

Їли вони мовчки. Чоловік раз за разом зиркав в бік Олівії, але нічого не говорив. Зовні він виглядав спокійним та дівчина добре відчувала його приховане хвилювання.

- Дякую за сніданок. Дуже смачно, мені ще ніхто не готував з чоловіків, окрім тата звісно.

У Тая бешкетливо заблищали очі:

- Сніданок від Напівхолодного – то справжній ексклюзив. Буде потім, чим твоєму Марку похизуватись. Передаси йому, що я перший тобі зранку вгодив.

Олівія схопила ганчірку і жбурнула нею в задоволеного Тая. Проте він вчасно нахилився, а потім в два кроки опинився поряд, обійняв її за талію і хотів ще щось з перчинкою додати, але його погляд ненароком злапав годинника. Очі одразу втратили свою яскравість, він розумів, часу дедалі менше, треба діяти.

Вони знову перейшли до вітальні і стали один напроти одного.

- Так, по-перше, нічого не бійся. По-друге, не став багато запитань наглядачеві, інакше ми там довіку будемо стирчати, бо він ще те базікало. І по-третє, Олівія, будь ласка, не сперечайся зі мною, роби все, як скажу, домовились?

Дівчина кивала в знак згоди та намагалася не розгубити залишки впевненості, хоча невідомість тиснула і насторожувала. Тай накинув на себе плащ і дістав Сіргіса, який вмить запалав золотистим сяйвом.

- Ну що, вперед у таємничість між світами?

Дівчина заплющила очі. Можливо так подорож пройде краще, бо відчуття від переміщень вельми неприємні. Вона налаштовувала себе  дихати рівно і глибоко та відпустити хвилювання. Але далі нічого не відбувалося. Вони як стояли в кімнаті, так і продовжували стояти на одному місці. Олівія поглянула на Тая:

- А чому ми не переміщаємося? Щось з Сіргісом?

Чоловік повільно помотав головою, продовжуючи уважно вдивлятися в її обличчя. Олівії до спини, ніби жарину приклали, щось таке було в його погляді... щось таке пристрасне, сміливе і водночас сповнене ніжності. Його вилиці заманливо напружувались, а думки хіба не в голос промовляли про зовсім не рятівні бажання. Розгублена Олівія ледь зосередилася, щоб запитати:

- В чому справа? Що не так?

- Все не так. З тобою все зовсім не так...

Слова пролунали вдумливо, але ними він геть збив з пантелику дівчину:

- Тобто ми не можемо переміститися до опор через мене?

- А знаєш що?

- Що?

-  Можливо, це останні мої години, то я все ж зроблю те, що хочу. А хочу я… тебе. - Тай несподівано схопив дівчину за шию і притягнув до себе, а потім вп’явся у вуста гарячим, п’янким і несамовито пристрасним поцілунком. Він притискався сильніше і сильніше, ловив своїми наполегливими рухами кожний її подих, а руками завзято блукав всім тілом. Кімната переверталася догори дригом разів п’ять. Олівію з головою поглинуло те саме приємне хвилююче відчуття, яке чомусь лише поряд з Таєм давало про себе знати. Раптом, він трохи уповільнився, цілував не менш пристрасно, але тепер до поцілунку додався ще й чіткий присмак потреби. Так, чоловік мав непереборну потребу в Олівії, зараз це виринуло на поверхню, він нарешті вивільнив свою душу.

Дівчина спочатку розгубилася, бо зовсім не очікувала цього поцілунку, але потім відкинула всі зайві сумніви та й віддалася у полон спокусливої течії насолоди. Цілуватися з Напівхолодним – це як з Північного Льодовитого океану одразу в розпечену лаву пірнути. Шалені відчуття! Шалені. Ти, ніби й не розумієш нічого, але всім тілом відчуваєш, як з крижаної часточки серця народжується справжнє живе тепло.

Солодкий поцілунок тривав довго і тривав би ще довше та Сіргіс з кожною хвилиною світився яскравіше, аж поки його сяйво на заповнило всю кімнату, і предмети навкруги просто зникли. Олівія відчула легкість і невагомість, якусь мить вони просто левітували у повітрі, а потім невеличка зупинка і стрімкий стрибок у невідомість.

- Вже можеш розплющити очі, - Тай промовив незвично ніжно, продовжуючи тримати її за талію. Його слова розійшлися в різні боки відлунням. Під ногами, наче як відчувалася тверда поверхня, тому дівчина одразу послухалась. Там, де вони знаходились, було темно. Таке враження складалося, ніби Тай з Олівією стояли на даху найвищого хмарочосу, тільки вночі і майже без світла. Відчуття дійсно досить дивні, як під час перельоту або пірнання на глибину, ти буцім-то в вакуумі перебуваєш. Олівія не знала, як це пояснити, але вона й час відчувала, наче він поруч з нею стоїть, мов справжня людина. А ще дівчина помітила, як в просторі іноді виникали напівпрозорі хвилі, вони повільно пропливали поруч і змінювали ненадовго місцевість.

Олівія побачила, що попереду по колу лежали кам’яні стовпи, невеликі за розмірами, десь по плечі дівчині. З одного боку кожного стовпа знаходилася куля білого кольору, що віддалено нагадувала Сіргіс. Каміння, з якого були зроблені ці стовпи, теж виглядало досить незвично, воно мерехтіло і переливалося різними кольорами, ніби дорогоцінність якась. На них звідкілясь потрапляло світло, тільки джерело цього світла чомусь невидиме. Олівія зрозуміла, що це і є ті самі опори, які треба відновити та зробити так, щоб кулі знову палали. Дівчина хотіла наблизитися до них, але невідомий, натхненний, схожий на казкового чоловічого персонажу голос, її зупинив: