Глава 10

Глава 10

Дівчина облишила світлину і відступила назад. Вона вся тремтіла, їй було неприємно і навіть боляче в душі. З очей покотилися сльози, в голові трохи запаморочилося, вона підійшла до столу і присіла біля нього прямо на підлогу. Здається, вперше в житті її так підступно ошукали. Обдурили як маленьку дитину, задобрили надією, а потім відібрали обіцяне без пояснень. Звісно він навмисно не сказав правди. Напевно, хотів награтися перед тим, як вбити. Обертів набирала паніка, не дозволяючи ані нормально міркувати, ані рухатись. Раптом, поблизу почувся знайомий голос..., так, знову той самий холодний колючий тон:

- Ну що, я бачу ти про все здогадалась?

Олівія стрімголов підвелася і обхопила обома руками кочергу. Тай стояв біля дверей, все ще по пояс оголений. Бинтів не було, рана загоїлась, а небесна блакить на серці, здається, навіть світилася.

- Не наближайся до мене. - Дівчина зробила декілька кроків назад.

- Я ж просив тебе, Олівіє, не сунути свого носа не в свої справи. Хоча знаєш? Навіть добре, що так вийшло і ти сама про все дізналася. Не треба витрачати купу часу на безглузді пояснення. - Вираз його обличчя змінився, тепер він виглядав величним, гордим, небезпечним і владним. Очі палали синім вогнем, посмішка, наче як у хижака, який впіймав довгоочікувану здобич, а в кожному русі впевненість і твердість.

Чоловік неспішно підійшов до комоду і поправив рамку зі світлиною, потім знову розвернувся до Олівії і, лукаво посміхаючись, зробив крок назустріч.

- Не наближайся, кажу, до мене! - вона відступала назад, розуміючи, що опинилася у пастці.

- А що ти мені зробиш? Що? Наївна дівчинка, яка звернула в лісі не туди. Та стежка і створена для того, щоб замітати сліди аби ви, люди, ніколи не знайшли мій замок, і мені не доводилося потім перетворювати вас на лід. Але ж ні, ви все одно лізете, наче вам тут медом намазано! - Тай грюкнув кулаком по стіні, від чого дівчина аж підскочила.

- Думаєш, кочерга тебе врятує? - чоловік поворухнув пальцями і вона миттєво зникла з рук Олівії, а, зважаючи на гуркіт внизу, стало зрозуміло, що він переніс її назад до каміну. Дівчина притулилася спиною до шафи, далі відступати було нікуди. Тай підійшов дуже близько і запитав в саме обличчя:

- То, що ти мені зробиш, га, Олівіє?

Вона мовчала, але потім витерла рукавом сльози і сміливо поглянула йому в очі:

- Нічого, Тай. Я нічого не зможу тобі зробити. І сенсу ніякого нема. Чини так, як повинен. - Якщо вже така її доля, то вона не видасть свого страху, вона не буде слабкою.

Проте його погляд змінився. Тепер він спантеличено її роздивлявся, а потім неочікувано видихнув і замотав головою в різні боки:

- Ти мене до божевілля доведеш, Олівіє. - Дивно. Голос спокійний і делікатний, наче ніхто й не збирався нікого вбивати.

- Тай – це хоч справжнє твоє ім’я, чи ти його навмисне для мене вигадав?

Він ненадовго затримався на її вустах, а потім тихо відповів:

- Справжнє.

- Що ти збираєшся зі мною робити?

Чоловік, не відводячи очей, поклав руки на шафу по обидва боки від дівчини так, що вона тепер точно зайвий раз не поворухнеться, і багатозначно запитав:

- А що я можу з тобою зробити?

Ох і нервувала її оця близькість, ноги аж підкошувалися, дивитися на нього взагалі не хотілося, а в голові почали виникати нахабні, непрохані і занадто сміливі думки.

«Стоп, Олівіє! Він – Напівхолодний і,напевно, вбивав людей ще й підло збрехав тобі. Стоп!» - Ледь відігнала зовсім недоречні роздуми.

- Відпусти мене.

- Що?

- Тай, відпусти мене, будь ласка, додому. Я піду геть і обіцяю про тебе ніколи нікому не розповідати. Запевняю, ти точно мене більше не зустрінеш. А я вмію тримати слово, гадаю, ти це вже зрозумів.

Чоловік довго мовчав, перш ніж остаточно запитати:

- Ти справді цього бажаєш?

«Ні, не цього я бажаю. Я хотіла пізнати тебе краще і врятувати наше Різдво», але у відповідь просто закивала головою. Тай відступив. Вперше опустив погляд і вказав рукою на вихід:

- Іди. Автомобіль поверну туди, де ти його залишила.

Вона спочатку не могла повірити, що її ось так просто відпускають. Невже Напівхолодний спроможний на таке? Можливо, Тай перебільшив стосовно самого себе? І насправді він не монстр, яким назвався? Але зараз знаходитися тут їй було нестерпно. Вона повинна піти і пішла. Вискочила за металеві двері, як куля. А надворі на неї чекала справжня зима. Дівчина відбігла всього на десять метрів і провалилася по пояс в сніг. Але холоду вона не відчувала, її пронизав такий відчай і образа, що навіть лютий мороз зараз би не перевершив ці почуття. Боліло всередині, ох і боліло. Олівія не витримала і знову гірко розридалася.

- Чому? Ну чому це саме зі мною? - вітер зривав її слова і відносив кудись у далечінь. Вона занурила обличчя у льодяні руки і повністю віддалася смутку. Зараз дівчина, як ніхто інший розуміла брата Напівхолодного, її теж певним чином зрадили, можливо й не так зухвало, але не менш болісно. Будь-яка брехня – то завжди біль. А цей вона точно ніколи не забуде.