Глава 9

Глава 9

Олівія і Тай ще декілька годин сиділи в напівтемній кімнаті, розмовляли про різні речі, просто мовчки дивилися на вогонь. Він пообіцяв, що на ранок покличе Напівхолодного і поговорить з приводу дівчини та її пропозиції. Ось так, не очікуючи, вони й поснули обидва. Проте серед ночі Олівія невідомо чому прокинулась. Тай продовжував міцно спати, мабуть багато крові втратив та й втомився, напевно, добряче, все ж весь замок на ньому. Так дивно бачити його спокійним, беззахисним, без загадок і таємниць. Дівчині хотілося легенько доторкнутися до чоловіка, провести долонею по його обличчю, пригладити неслухняне волосся, що тепер стирчало в різні боки, прислухатися до рівного тихого дихання. Але вона швидко приборкала ці дивні бажання, бо були справи набагато важливіші. Можливо, цього разу Тай був з нею щирим і вона йому справді повірила, але Напівхолодному вірити ні в якому разі не можна. Тож треба потурбуватися про свою безпеку, а інформації в дівчини поки що замало. Тому вона тихенько підвелася, знову взяла до рук кочергу, яка минулого разу прилетіла разом з нею через портал, і пішла до кухні за ліхтариком, який помітила ще під час готування вечері. Далі Олівія попрямувала сходами вгору. Цього разу вирішила зазирнути вже до іншого коридору і поглянути, що знаходиться там. Раптом, і речі свої знайде.

Як тільки потрапила, куди хотіла, світло на стінах запалилося саме собою. Дівчина повільно просувалася далі. Знову безліч різних дверей, проте з-поміж них її увагу привернули саме світлі.

- Хоч би не черговий портал, - обережно штовхнула їх, а вони піддалися і відчинилися. Спочатку поводила за порогом однією ногою, начебто все залишилось без змін. Далі вже зайшла потихеньку сама, увімкнула світло і озирнулася навкруги. Дівчина з перших же секунд зрозуміла, що це кімната Тая. Вона просто вражала своїми габаритами. А інтер’єр? Знову все виконано з таким смаком, що будь-який сучасний дизайнер позаздрив би. Навряд Напівхолодному було якесь діло до зовнішнього вигляду свого замку, певно за оформлення відповідає саме Тай. Вікна в кімнаті простягались на всю стіну, їхньою окрасою були напівпрозорі коричневі фіранки. Різьблена дерев’яна шафа з одним великим дзеркалом в повний зріст, дерев’яна підлога, на стелі виконаний складний візерунок в поєднанні з невеличкими декоративними люстрами, а трохи далі - широке ліжко з темною постільною білизною. Простір в кімнаті прикрашали ще декілька крісел, скляний круглий столик, величезний телевізор і навіть міні-бар. Тай тут, ніби король живе. Олівії сподобались його хороми, гарно і затишно. На цілковито чоловічому комоді стояло декілька рамок зі світлинами, проте роздивлятися їх часу не було. А ось, власне, і її речі, лежать собі, чекають на неї на одному з м’якеньких пуфів. Дівчина швидко підбігла, взула чоботи, одягнула пальто, перекинула через плече сумочку і перевірила, чи був в кишені мобільний. На щастя, він знаходився саме там.

- І як він повідомлення батькам надіслав, мережі як не було, так і нема?

Добре, з цим потім розберемося. Треба скоріше вирушати далі. Вимкнула світло і знову вийшла в коридор. Вирішила перевірити кімнату, яка знаходилася поряд, але дивний холод, що з’явився невідомо звідки, не дав їй цього зробити. Він повільно підіймався по її ногах, проникаючи навіть через одяг. Шкірою промайнув мороз, а на душі стало зимно-зимно. Дівчина не розуміла, що відбувається, але проігнорувати це ніяк не могла. Вона відчула, як хвиля холоду потягнула її за собою вперед. Олівія піддалася і пішла за нею, поки не опинилася біля чергових дверей, проте ці були більшими і темнішими, а за ними крилася якась мерзла порожнеча. Двері цього разу відчинилися самі, їй треба було зробити лише один крок. Важко якось, холодно, але вона не відступила. Олівія опинилася в справжньому крижаному королівстві. Навкруги було темно, тільки світло місяця і зірок, що проходило крізь вікна, допомагало не загубитися тут. В кімнаті дійсно порожньо, багато незрозумілих силуетів хвилювали зір, дівчина поки що розгледіла лише піаніно, вкрите інієм. Холоднеча підштовхувала її просунутися далі, Олівії стало трохи моторошно. Добре, що хоч про ліхтарика згадала і увімкнула його. Але від того, що вона побачила, ледь не закричала. Перед нею височіла крижана скульптура молодого чоловіка. Одну руку він тримав на своєму серці, а іншу стиснув в кулак. Але більше за всього Олівію приголомшив його вираз обличчя: він несамовито страждав - зажурений, нещасний, одинокий, наче всі смутки світу викарбувалися на ньому. У дівчини миттю завмерло все всередині, вона чудово розуміла, це – брат Напівхолодного. Не витримала, гарячі сльози одна за одною покотилися з її очей, пара зривалася з кожним глибоким подихом, а горло обпікав мороз. Олівії було шкода незнайомого чоловіка, дуже шкода, але вона не знала, як йому допомогти. Вже збиралася йти та щось зупинило її. Підійшла до скульптури ближче і почала роздивлятися. Брат Напівхолодного когось їй нагадував, тільки вона ніяк не могла зрозуміти кого. Раптом, думка так різко промайнула в її голові, що в дівчини аж перед очима ясніше стало. Вона швидко вилетіла з цього темного приміщення і знову забігла до кімнати Тая. Підійшла до комоду і взяла до рук рамку зі світлиною. На ній було зображено двоє хлопців, схожих один на одного, як дві краплі води, тільки один виглядав трохи доросліше за іншого.

- Ні. Цього не може бути… цього просто не може бути! - в неї всередині все опустилося, зі світлини їй посміхалися малий Тай разом з братом.

- Але як же? Як можна було? - руки тремтіли, а дихання німіло через невіру і збентеження. Він обдурив її, Тай не служить Напівхолодному, він і є Напівхолодним!