Глава 7

Глава 7

Отямилася Олівія на дивані у вітальній. Поряд, важко дихаючи, лежав Тай. У дівчини трохи паморочилося в голові, а в тілі відчувалася ламкість і слабкість. Ох і нелегко ж їй давалися ці міжпросторові переміщення, тепер зрозуміло, чого Тай постійно не гуморі, відчувати раз за разом таке, це ж з глузду з’їхати можна! А там хтозна, можливо він вже звик?

- Ти чого так дивишся на мене? - Ой! Дівчина через свої думки зовсім забула, що між ними знову замало відстані, а вона ще й роздивляється його так прискіпливо. Добре, що наслідки від переміщення швидко зникли, Олівія бігом підхопилася і відійшла подалі. Але Тай продовжував лежати, наче він втомився.

- Вибач, але після такого я не можу не запитати: що це там, хай йому грець, тільки-но відбулося?!

- Опори зламалися. - Що в нього з голосом? Якийсь напружений.

- Які ще опори? Тай, будь ласка, нормально поясни, бо я вже не знаю, що думати?

- Опори від порталу.

- Як? Чому? Це через мене? Того що я не мусила туди заходити? - Олівія ринулась до нього і присіла на долівці коло дивану. Чоловік здивовано поглянув на неї, але відповів:

- Ні, не через тебе. Деякі поганці постаралися. Але наступного разу думай, перш ніж кудись носа свого встромити. - Раптово, Тай простогнав і вигнувся так, наче йому боляче стало, а потім Олівія побачила, як з-під рукава його темного світшота по руці побігли тоненькі струмені крові. Вона вмить підхопилася і почала знімати одежину. Тай не пручався, навіть спостерігав за всім з цікавістю та слабкою посмішкою.

- Що ти робиш?

- Намагаюся зняти світшот, не зрозуміло, чи що?

- Навіщо?

- Бо в тебе десь кровотеча, Тай.

- Не може бути…

- Не сперечайся, краще допоможи мені і спробуй підняти руки. - На подив, чоловік послухався, повільно підвів руки і дозволив зняти з нього одежу. Під світшотом ховалася ще й темна майка, але Олівії і цього вистачало, щоб оцінити всю привабливість та спокусливість його чоловічої статури. Ох і гарний же, падлюка! М’язистий, рельєфний, але всього в міру. А плечі… вони і під одягом ваблять, а без нього – очей хоч не відводь, хотілося схопитися за них, помацати, пом’яцкати.

- Ти що, задивляєшся на мене?

Олівія швидко прогнала нахабні думки з голови, що лізли туди без дозволу і продовжила шукати рану.

- Ну і як я тобі? Гульнула б з таким? - оця його таємнича хитра посмішка тільки ще більше відволікала.

- Я не оцінюю людей за зовнішністю, але якщо хочеш знати мою думку, так, ти гарний, наші дівчата спокою б не мали.

- А вони й не мають. - Тай знову важко задихав.

- Ну що ж, доведеться зняти майку, бо мені незручно дістатися до поранення.

Чоловік нічого не сказав, лише слухняно підняв руки, як і минулого разу, тому Олівія швидко позбулася й майки. Біля грудей знаходився глибокий поріз, з якого точилася яскраво-бордова кров, а від того, що Тай лежав під нахилом, вона стікала на плече і далі вниз по його руці. Але увагу Олівії привернуло дещо інше, що знаходилося нижче, на самісінькому серці. Шкіра тут була небесно-блакитного кольору, до того ще й наче снігом припорошена. Дівчина піддалася бажанню і приклала долоню. Ох, ніби течія всередині! З кожним поштовхом серця змінювалася з прохолодної на теплу і навпаки. У Олівії волосся дибки стало:

- Тай, що це? - суперечливі припущення змусили її прибрати руку і відсунутися подалі.

- Та заспокойся ти! Це від Сіргісу, я кладу його до лівої кишені біля серця, ось магія від нього і впливає. Вважай це наслідками магічного випромінювання, як, наприклад, від мобільних телефонів.

Ну, можливо, це дійсно правда. Кров все ж таки червона йде. Дівчина зітхнула з полегшенням:

- Слухай, закінчувати тобі треба з цією роботою і до того ж негайно, бо точно перетворишся на свого господаря.

- Не такий він вже й поганий, як ти вважаєш.

- Це в тебе від кровотечі маячня всіляка в голові вирує. Так, де у вас тут аптечка?

- Жартуєш?

- Аж ніяк! Де, бинти, перекис водню, знеболюючі? Треба промити рану і забинтувати.

Чоловік дивився на неї як на маленьку:

- Олівіє, ти думаєш у лігві Напівхолодного щось з цього є? Він же напівмаг, зцілюється так.

- А до чого тут він? Рана в тебе, а не в нього.

- От знову твоя неуважність. Мене зцілить магія від Сіргісу, не треба мені ніякого перекису і бинтів. Ще й не від такого зцілювався.

Дівчина посміхнулася:

- Ой, здається хтось злякався.

- Що?

- Я кажу не бійся, боляче не зроблю. Не хочеш казати, де аптечка, я сама знайду, а ні – то промию рану чимось алкогольним, там у вас його чимало на кухні, я бачила.

- Олівіє, я тобі ще раз повторюю, я зцілюся, просто повинно пройти трохи часу.