Глава 6

Глава 6

Прокинулася дівчина сама і одразу ж озирнулася навколо, в кімнаті більше нікого не було. Вже настав день, через великі вікна, які вона вчора чомусь не помітила, лилося світло. В каміні майже згасло, лише вугілля потріскувало ледь чутно, проте все одно було досить тепло. Тільки зараз Олівія зрозуміла, що верхній одяг з неї таки зняли та ще й ногу перебинтували, яка, до речі, більше не боліла. На столі стояла склянка яблучного соку і тарілка з круасаном. Невже Тай постарався? Ні, не може такого бути. Та Олівії не дуже й хотілося зараз їсти, треба було якомога скоріше звідси забиратися, доки ще жива-здорова.

Дівчина потихеньку перейшла з цієї кімнати до іншої, трохи меншої за розмірами, проте також досить затишної і просторої. Тут були дерев’яні різьблені сходи нагору і вхід у вигляді великої арки, за ароматами схоже, що до кухні. Олівія обернулася в інший бік і побачила попереду себе ще одні здорові металеві двері. Напевне, це і є вихід. Тільки питання, як без верхнього одягу і чобіт на вулицю потрапити? Там і за відсутності Напівхолодного геть змерзнеш. І нащо Тай забрав її речі? А головне як, що дівчина й не почула нічого? Ох і не домовляє він чогось, точно не домовляє.

Добре, припустимо, одяг якось вдасться добути, треба ж впевнитися, що за тими дверима точно вихід. Олівія швиденько до них наблизилася і тільки-но спробувала відчинити, як за спиною зухвало пролунало:

- Далеко зібралась?

Дівчина на півметра над підлогою підскочила. Ледь дару мови знову не лишилася! Тай сперся на стіну і діловито склав руки. В очах ховалося щось непередбачуване, але обличчя залишалося непроникним.

- Я тобі питання поставив, куди зібралася? - голос хоч і заманливий, але знову цей холодний колючий тон.

- Хотіла на вулицю вийти.

- Тобто втекти?

- Тобто свіжим повітрям подихати, це що, заборонено? - Олівія, як так і треба, попрямувала до кухні, аби тільки не стирчати під його вимогливим поглядом. Але, не пощастило, чоловік поплентався за нею.

- Куди ти ідеш?

- Пити хочу, а що, і цього не можна?

- Я тобі взагалі-то сніданок залишив, проте ти до нього навіть не доторкнулася, - ну все, починає злитися. Дівчина не витримала і жваво розвернулася:

- Так значить, сніданок – то твоїх рук справа?

- Ти глуха? Певно, що моїх. Не Напівхолодний же тобі його приніс.  - При згадці про Напівхолодного в неї мурахи по спині побігли. Але треба опанувати себе. Вона продовжила шлях далі і опинилася в гарній світлій кімнаті. Оце кухня! Олівія в житті такої не бачила, стільки всього тут було. Великі шафи з темного дерева, сучасна техніка, навіть кавоварка є, вишукані меблі, що казати, інтер’єр просто на найвищому рівні. Олівія роздивлялася все з величезним захопленням, зовсім забуваючи про те, що зараз з набагато більшим інтересом роздивляються її.

- Слухай, якось вже дуже по-сучасному живе твій Напівхолодний. І дорого, до речі. Це взагалі, замок, чи можливо ми десь в котеджі знаходимося?

- Не верзи дурниць. Звісно, що замок. Я казав, його відродило древнє плем’я, а не те, що він сам є древнім. Уважно слухати треба, Олівіє, - Тай підійшов і стукнув наповненою водою склянкою об стільницю. Дівчина здригнулася, але склянку до рук взяла, бо сильно пити хотілося.

- Навіщо ти забрав мій одяг?

- Треба значить так було.

- А ногу ти вилікував?

- Ні, чарівна фея.

- Чому вчора на стежці зникли мої сліди?

- Бо то незвичайна стежка.

- А чого ми сюди перемістилися?

- Олівіє! Досить! - Тай миттєво опинився біля неї і схопив за плечі, - ти мене нервуєш своїми безкінечними запитаннями, невже не розумієш? - Ох! Його очі знову затягло ніби тонкою плівкою льоду, але цього разу вона досить швидко зійшла.

 - Якби ти відповідав нормально, їх би ставало менше.

 У чоловіка хіба що пар з вух не дмухав, тримався з останніх сил. Його руки швидко перемістилися до її голови і обхопили обличчя, сам нахилився так близько, що здавалося вони зараз торкнуться носами.

- Востаннє попереджую, не роби мені нерви. Ще раз почнеш набридати, і я віддам тебе Напівхолодному, а в нього з такими, як ти, розмова коротка. - Недобре посміхнувся. Зовсім недобре. Його хижий голос та дурні неоднозначні натяки безумовно дратували і водночас лякали. Олівія вирішила все ж припнути язика, тому у відповідь просто кивнула головою. Але Тай одразу не відпустив, неспішно погладив поглядом, затримуючись то на очах, то на вустах, то на її жіночих вилицях. Дивно так було, але від його холодного дотику дівчині ставало гаряче. Дуже рідко в своєму житті вона відчувала розгубленість, і ось зараз якраз стався один з таких випадків. Але їй не подобався подібний стан, тому вона сама обережно прибрала його руки і на крок відступила. Цього разу говорила вже спокійно і виважено:

- Я ніколи раніше не стикалася з магією, для мене це щось нове, розумієш? Я справді дуже хвилююсь, але не за своє життя, а щоб рідним потім не довелося страждати. Та якщо мої запитання настільки сильно тобі не до вподоби, що ти ладен в такий спосіб позбутися мене, добре, я більше нічого не запитуватиму. Дозволь лише наостанок дещо зауважити?