Глава 5

Глава 5

Деякий час вони йшли мовчки. Навкруги вже стемніло і стало прохолодніше. Розгорнулася зовсім інша казка, більш загадкова, більш витончена, нічна. Все небо було всипане зорями, місяць поряд охороняв їх, даруючи землі своє сріблясте сяйво. Панувала тиша, тільки сови на деревах іноді порушували її.

Олівії хоч і подобалась ця краса та вона, якщо чесно, дуже втомилася, ледь ноги пересувала, декілька разів навіть впала, але Тай, на диво, обидва рази допоміг їй підвестися. Нарешті десь вдалині з’явилося щось схоже на стежку, якою дівчина сьогодні прогулювалась. Олівія зраділа і скоріше помчала в той бік, але в цьому і була головна її помилка, вона шурхнула кудись не туди і знову впала, але на відміну від попередніх разів, встати вже не змогла. Біль в нозі був таким, що дівчина й власне ім’я забула. Схопилася обома руками, а сказати ані слова не в змозі, навіть закричати, бо мову геть відібрало.

Тай за одну секунду опинився біля неї, намагаючись дістатися до хворої ноги, але Олівія просто того не дозволяла. Коли біль з різкого перейшов в ниючий, дівчина нарешті розігнулася і дала можливість чоловікові ретельно оглянути її ногу.

- Розтягнення, я так і думав.

- Чудово просто!

Тай взяв трохи снігу в долоню, потримав його недовго, а потім приклав до місця, де боліло. Олівія аж ахнула від полегшення, тільки зараз помітивши, що чоловік знову проникливо дивиться їй в очі. Ще й так близько, ще й торкається своїми руками до її оголеної ноги. Стало якось ніяково.

- Добре, дякую. Та мені треба скоріше до автомобіля свого повертатися, а то все-таки вже ніч надворі, а в лісі мабуть повно диких звірів.

- І як ти з хворою ногою збираєшся йти далі?

Олівія покрутила головою:

- О, а я палицю візьму і докульгаю потихеньку. Допоможи мені тільки підвестися, будь ласка. - Тай нічого не сказав, обережно надягнув шкарпетку їй на ногу, потім чобіт і допоміг встати. Стояти дівчина то стояла, а ось коли спробувала зробити крок – в неї зовсім нічого не вийшло і вона знову б напевне впала, але чоловік її втримав, міцно обхопивши за талію.

- Ти не дійдеш до автомобіля.

- Ну, нічого, значить доведеться застосувати план «Б».

- Який ще план «Б»?

- Розпалю вогнище і заночую тут. А зранку, можливо нога стухне, і я рушу далі.

Тай дивився на неї дуже уважно, так і не випускаючи зі своїх обійм. Хтозна, про що він думав, але знову знаходився дуже близько, дуже, і ця близькість не на жарт хвилювала Олівію. Аж ось чоловік вивільнив одну руку і провів нею в повітрі.

- Так не піде, дорогенька. Загалом, в мене для тебе є дві новини, одна хороша, інша – не дуже. Обирай, з якої починати?

- Що? Чому? Ну, добре, давай з хорошої.

- Твій автомобіль в повній безпеці.

- Це однозначно добре, але як ти… Гаразд, а що ж тоді не дуже?

Тай таємниче посміхнувся і хитро промовив:

- Твій автомобіль в безпеці, бо він в замку у Напівхолодного і ти зараз також опинишся там. - З цими словами чоловік підхопив Олівію на руки і зробив крок в те місце, де кількома хвилинами раніше торкнувся повітря.

Дівчина і зрозуміти нічого не встигла, як потрапила в якусь незнайому, але теплу кімнату. Відчуття були не з приємних, наче вона стрімко злетіла, а потім так само стрімко приземлилася назад. Але, на щастя, все швидко минулось.

Кімната ж виявилась величезною. Стіни з коричневого каміння, підлога зі справжнього мармуру, а стеля взагалі віддзеркалювала все навкруги, її прикрашала блискуча вишукана люстра. Неподалік знаходився камін, оформлений в сучасній стилістиці, на якому розставлено багато різноманітних свічок. В каміні горів вогонь, від якого розповсюджувалося приємне зігріваюче тепло. На стінах висіли картини і різні цікаві декоративні речі. Біля Тая стояв великий теракотовий диван з двома кріслами і дерев’яним столом посередині. На диван чоловік і опустив спантеличену Олівію, уважно слідкуючи за її реакцією.

Дівчина якийсь час мовчала, але потім до неї нарешті повернувся дар мови:

- Ти що, з глузду геть з’їхав, хочеш, щоб мене твій Напівхолодний теж на лід перетворив?! - вона й сама ледь повірила в те, що тільки-но промовила.

- О, ну добре хоч тепер впевнилась, що я не брешу.

- Ти ненормальний? І як мені бути? Навіщо ти так зі мною, я ж нічого поганого тобі не зробила?

- Заспокойся, будь ласка. Напівхолодного зараз тут нема.

- Тобто як нема? Він що, в цей час когось в сніг кришить?

У Тая в очах затанцювали смішинки. Ну, супер! Здається цьому дивному чоловікові зробилося весело.

- Почекай, тобто ти все-таки можеш відчиняти портали, як я розумію?

- Правильно розумієш. За допомогою Сіргіса.

- І ти весь цей час спокійно міг перенести мене до автомобіля?

Чоловік замислився:

- Загалом, якщо постаратися, міг. Просто я повинен добре уявляти те місце, де потрібно опинитися.