Глава 4

Глава 4

- Ну, то ти розкажеш мені про Напівхолодного, чи як?

- Звідкіля ти взялася така необізнана?

- Ой, вибачте. Якось у нас ніхто ніколи про Напівхолодного не чув. Перепросиш у нього за мене, коли зустрінеш? Чи ти також його боїшся?

- Ні, його я не боюсь.

- Тоді розповідай.

Тай демонстративно видихнув і почав:

- Легенда про Напівхолодного не дуже давня. Він не завжди так називався. Раніше все було зовсім інакше. Напівхолодного як і його старшого брата відродило одне древнє могутнє плем’я, щоб ті виконували на землі велику місію. Вони з братом напівлюди-напівмаги і повинні були контролювати міжпросторові переміщення, дію порталів та магічну активність в особливі дні Сили. Вони слідкували за тим, щоб жодне магічне втручання не шкодило всьому живому, і людям у тому числі.

- Ну початок схожий на казку. Але добре, магія, зрозуміло. - Дівчина не хотіла зайвий раз сперечатися, вона вже давно збагнула, що цей Тай дивний, до того ж і самій цікаво почути історію до кінця. Вже добре, що чоловік йде поряд, не нервує, спокійно говорить – майже порозумілися. Так і до її автомобіля ще дійдуть.

- Я уважно слухаю далі. Так що там за дні Сили такі особливі?

Тай підозріло примружився, але не припинив розповідати:

- Їх, насправді, не так вже й багато. Звичайні люди вважають ці дні святами. Найближче – Різдво. Але означають вони набагато більше, ніж просто свята. В дні Сили прокидаються дива та й магія скрізь найпотужніша. Напівхолодний з братом якраз і пильнували, щоб всюди панували мир та порядок, особливо під час міжпросторових подорожей. - Тай на якийсь час замовк, занурившись в свої власні роздуми. Але потім покрутив головою і продовжив далі:

- Все було добре і майже, як у звичайних людей. А ось, коли старшому брату виповнилося дванадцять років, в нього з’явився особливий дар і він першим почав виконувати велику місію, поступово навчаючи і молодшого брата, доки той не отримав свій. Так, разом вони й дбали про добробут на землі впродовж довгих років, аж доти, доки старший брат не закохався в дівчину.

- І що?

- А те, що вона розбила йому серце! Зрадила їхні почуття! Поморочила голову й побігла до іншого. Старший брат впав в страшенний відчай, йому й жити не хотілося. Він так сильно піддався смутку, що його серце почало холоднішати та вкриватися льодом. А потім – він взагалі весь перетворився на крижану скульптуру.

Молодший брат всіма засобами намагався врятувати єдину рідну людину у всьому Всесвіті, але в нього нічого не вийшло. Сили брата перейшли до нього, тому, на жаль, самому перетворитися на лід було вже неможливо. Проте, він геть зненавидів людські почуття і людей в цілому, сам пообіцяв собі ніколи не закохуватися та нічого не відчувати до інших. А від того, його серце лише наполовину вкрилося холодною кригою. Він дуже могутній, але цілковито самотній та не жаліє людей, які наближаються до його володінь – всіх перетворює на лід і розвіює в сніг.

Олівія аж здригнулася на останніх словах, так вже хижо він їх промовив, аж моторошно стало. І спробуй не повір у все це, коли тебе наскрізь пронизують палаючі, сині і глибокі, як океан, очі.

- А чому ти його не боїшся? В тебе імунітет від нього, чи що?

- Щось на кшталт того. Я прислуговую йому. Я його єдиний помічник, тому мене він не чіпає.

Якось це вже перестає бути схожим на казку. Таке і не одразу вигадаєш, як забажаєш. Здається, хтось не на жарт вшелепався.

- А що це за куля така в тебе була?

Тай знову зиркнув на неї підозрілим поглядом:

- Ти завжди така допитлива?

- Ну, скажімо, не кожного дня зустрінеш людину, яка вважає себе  помічником якогось міфічного Напівхолодного.

Чоловік несподівано зупинився:

- Тобто ти не віриш? - ох і погляд знову. Зветься – тікайте, хто куди може. Хоча втечеш тут.

- Не те, щоб не вірю, просто я доросла людина, а дорослі і дива – речі несумісні.

Тай пихато фиркнув:

- Знайшла, на кого рівнятися, на людей. Ви дурні, жорстокі і підступні створіння, яким би тільки власні потреби задовольнити. На все інше – плювати ви хотіли!

- Знаєш, ти так кажеш, наче ти не людина. Навіть твій Напівхолодний – в першу чергу чоловік. Хоча, загалом я с тобою погоджуюсь.

- Що? - в нього аж голос змінився.

- Так, я цілком згодна з тобою, люди – жахливі створіння. Ми тільки споживаємо і нічого не даємо натомість. І брата Напівхолодного мені також дуже шкода, дісталася йому така нечесна дівчина. Але знаєш, є і хороші.

- Нема таких. А щодо мене… я вже так довго працюю на нього, що забув, як це бути нормальним. - Щось в очах Тая промайнуло знайоме і змусило Олівію замислитися. Але вона швидко прогнала зайві думки і повернулася до своїх запитань:

- Так що там з кулею, розкажеш? - і чого вона до неї причепилася, й сама не розуміла. Мабуть, хотіла спростувати певні здогадки.