Глава 2

Глава 2

Поснідали хоч і швиденько, зате, як завжди весело. Олівія таки випросила собі завдання - відвести знайомим батьків в сусіднє місто якісь папери. Перед цим звісно встигла і домашніх тваринок підгодувати, і з Левом в снігові побешкетувати, і з Маською, Булатом та Снікерсом – власне,  трьома своїми собацями награтися. Потім бігом зібралася, сіла в свій невеличкий автомобіль яскраво-бурштинового кольору, на який, до речі, половину необхідної суми назбирала сама, працюючи у вільний від навчання час, чим безмежно пишалась, ну а іншу половину додали в якості подарунка батьки. Дівчина обожнювали їздити за кермом. Говорила, що це додає їй впевненості і трохи солідності. Якби не ветеринарія, хтозна, можливо б навіть брала участь в професійних перегонах.

Надворі панувала справжня казка. Снігова ковдра за ранок помітно збільшилася, та дороги, на щастя, почистили вчасно. Зате від всього іншого – дійсно перехоплювало подих: кожна гілочка могутніх дерев оповита білосніжною, пухнастою, сніговою піною, морозець ледь відчувався, тільки щоб ніс і щічки трошки почервоніли, всі навкруги бавилися в м’якому сніжку, а дехто просто пив гаряче какао і насолоджувався тихим зимовим спокоєм.

Олівія з сім’єю жили за містом, тому до сусіднього населеного пункту треба було їхати через ліс. А там взагалі неймовірна краса, що й словами не описати. Дівчина декілька раз зупинялась, аби сфотографувати на телефон надзвичайні лісові пейзажі.

До речі, про телефон. Найкраща подруга Олівії – Анжеліка, продовжувала засипати її повідомленнями. Довелося передзвонити:

- Ти чого так довго не відповідала?

- І тобі привіт! Бо я за кермом, і мені не дуже зручно розмовляти.

- Ну і даремно. Ти навіть не уявляєш, що утнув твій Марк?

- Анжеліко, він поки що не мій. Так, просто товаришуємо.

- В тому й вся справа, що вже твій! - Олівія аж різко пригальмувала на цих словах.

- Що ти маєш на увазі?

- А те, що він виклав світлину всієї нашої компанії і підписав, цитую: «Серед цих прекрасних леді є і дама мого серця». А враховуючи, скільки уваги він тобі приділяє, то значить «дама його серця» – ти!

- Почекай, щось якось дивно виходить, - Олівія просто не зовсім зрозуміла, чого це, раптом, знатний поціновувач жіночої краси, який, до слова, подобався їй вже протягом певного часу, нарешті зробив крок назустріч? Ні, бігати вона ніколи ні за ким не бігала, та й не до гульок, якщо чесно, було. Але Марк чимось таки її зачепив. Ніби й нічого особливого, та з ним весело, легко, більш-менш цікаво. Їй кортіло спілкуватися з хлопцем.  Але ж «дама його серця»? Якось вже дуже гучно звучить.

- Подруго, ти там як? Все добре?

Олівія тільки зараз зрозуміла, що перебувала у своїх глибоких мовчазних роздумах десь хвилин п’ять. Знову повернулася до реальності і продовжила шлях далі.

- Все гаразд.

У Анжеліки, здається, щелепа відвисла. В неї аж тембр голосу змінився:

- А ти чому така спокійна? Хіба не розумієш, ти тепер дівчина Марка – найжаданішого хлопця в місті?! Це ж які перспективи!

- Я б так не поспішала з висновками. Тим паче, мене ніхто ні про що не запитував.

- Ти ненормальна! Люди, в мене геть ненормальна подруга!

- Слухай,  та на тій світлині купа інших дівчат, може він про якусь з них писав?

 Анжеліка, здається, щосили вдарила рукою по стіні і роздратовано заверещала. Мабуть, якби вона зараз поруч знаходилася, точно відлупцювала б Олівію.

 - Вгамуйся. Скоро повернуся і підемо з тобою на каву, покажеш мені, що він там… - та договорити речення вона так і не змогла, бо побачила перед собою величезну гору снігу. Цього разу вже обережніше пригальмувала і вийшла з авто. Так, дійсно, дорога чомусь закінчилася, а попереду височіли лише здоровезні снігові кучугури. Олівія покрутилася навколо себе. Скрізь тільки ліс і сніг. Дивно якось, це ж головна дорога. Як могли всюди прочистити, а тут ні? Дівчина повернулася до автомобіля і взяла телефон, з якого лунав крик подруги. Запевнила її, що з нею все гаразд і пообіцяли подзвонити пізніше. Ввімкнула навігацію. Дійсно, все вірно, вона рухається у потрібному напрямку, до міста залишилося всього півтора кілометри. Дивно, як могли забути про цю дорогу? Невже доведеться повертатися назад? Олівія почала вивчати мапу місцевості і в коментарях побачила, що деякі люди радять скоротити шлях за допомогою невеличкої стежки, а, судячи з усього, дівчина якраз і знаходиться в потрібному місці. Олівія взяла свою сумку, поклала туди документи, одягла шапку і з телефоном вийшла назад на вулицю. Видихнула і увімкнула на автомобілі сигналізацію:

- Маю надію, тебе ніхто не чіпатиме. Я швиденько.

Дівчина підійшла до узбіччя і уважно придивилася. І справді, ось вона, та сама стежка, про яку багато хто згадував, та ще й зі свіжими слідами. Значить люди тут нещодавно ходили.

- Чудово! Зараз ми миттю все необхідне доставимо, – і попрямувала собі в глиб лісу. Добре хоч одяглася тепло, їй все в пригоді стало, особливо рукавички, завдяки яким і телефон не холодно було тримати.