5

— Он якісь чудеса ломляться, Опанас напевно. Вчора заходила до нього, кажу, мовляв полагодь поличку, а він вже святкувати почав, то який там ремонт.

— Ти сиди, я відкрию.

 Двома стрибками Леся дісталася до дверей.

— Ось це ще мені коза довгонога. — Бабуся потупцяла слідом.

Двері відчинилися, і повисло мовчання — на сходовому майданчику стояв Борис з величезним пакетом в руках і в новорічній шапці

— З новим роком! Миколайчика  чекали?

— Бабуня, це Боря. Ми разом їхали в купе.

— Разом приїхали. — Додав чогось хлопець.

— А, Борюсик. Проходьте-проходьте. — Бабуся зробила вигляд, ніби всю ніч вони тільки про нього і говорили.

— Тут вам подарунки приніс. — Він простягнув пакет і, оцінивши крихкість обох панянок, вирішив віднести сам. — Показуйте куди можна поставити, напевно, так краще буде.

Поки вони розбирали пакет зі всякими смаколиками, Леся поглядала на Бориса. Він так легко спілкувався з її бабусею і здавалося знає її все життя, а вона, в свою чергу, теж не відставала.

— Мені Леся обіцяла місто показати. Я сам не місцевий, сьогодні вночі поїзд, а толком нічого і не бачив.

— А що ви Борюсик робили в нашій глушині?

— Справи вирішував всякі.

— Вирішив? — Леся вклинилася в розмову.

— Вирішив, все як треба, — на хвилину насупивши брови, він вийшов в коридор і повернувся з невеликим пакунком. — Це вам.

Бабуся зашарілася і, діставши хустку в великих трояндах, пішла міряти до дзеркала.

— Як бабусю, хоч звати? — Пошепки запитав Борис.

— Устина Степанівна, — щоб відповісти так само тихо довелося встати навшпиньки.

В той час бабуся повернулася в такому захваті, що без слів було зрозуміло — догодили.

— Ой, Устино Степанівно, а добре то вам як, так Леся? Продавці сьогодні такі веселі й тямущі. Що попросив, то і дали.

— Бабуня, ну просто кінозірка.

— Досить вам вже. — Розсміялася жінка і непомітно погладила куточок хустки. — Борюсик, обідати з нами будете.

— Та не голодний я. Дякую.

— А це і не питання було.

Його поява була настільки гармонійною і навіть трохи бажаною.

Посадивши Бориса на диван і вручивши йому кота, Леся побігла допомагати на кухні.

— Який цікавий хлопчина і очі у тебе прям загорілися. Що ж ти мені нічого не розповіла про кавалера?

— Та ну бабусь, який кавалер? Ти що? Кажу ж сусід по купе. Пообіцяла показати місто заради пристойності. — Леся швидко нарізала ковбасу і намагалася не дивитися на бабусю.

— Ти не забувай, що я пильне око і гостре вухо. — В підтвердження поправила слуховий апарат і окуляри, старенька заусміхалася. Зрозуміло все з тобою. Хороший хлопець, хороший. Видно, що працьовитий, а тобі такий і треба, а не той дурник.

— Бабуня.

— А що? Мені сон снився, що прибився до хати рудий песик. Такий розумний, такий гарний. А то добрий знак. Неси бутерброди і ось окремо нарізочку, зараз салати дістанемо. Тут ось і лимонад нам сусід твій приніс, і навіть коньячок. Пенсіонерам так не шикануть, як вам молодим.

Всі ці приготування були трохи зайвими, тому що бабуся влаштувала хлопцеві справжній допит, і між відповідями він ледве встигав щось пожувати.

Довідалася де працює, скільки років, де живе і які плани на майбутнє. Отримана інформація її повністю влаштовувала і вона періодично задоволено кивала, прям як кіт, що сидів у ноги Бориса.

— Ми, напевно, пройдемося трохи. Покажу Борі наш стадіон, розповідала, як в дитинстві з хлопцями з балкона ігри дивилися.

— О, так тут збиралося людей більше, ніж на трибунах. Зараз вже всі роз'їхалися. Ідіть, звичайно, обіцяла усе-таки. Потім ще чаю поп'ємо, давно у мене гостей не було.

Вже в дверях Боря простягнув Лесі невеликий пакет. Там виявився зелений шарф з китичками. Він ідеально пасував до шапки.

— Вай, прям дивись колір в колір. Дякую, тільки у мене нічого і немає для тебе.

— Ти мене потім намалюй, або накресли, як справа піде.

— Хороший обмін.

Вони гуляли вулицями, і Леся захоплено розповідала, де що знаходиться. Ось тут були найсмачніші яблука, а тут обривали зелені абрикоси і їли, говорили, що від прищів допоможе.

— Ти так сильно витратився. Спасибі велике, але незручно якось.

— Бабуся твоя начебто як задоволена.

— Твоя правда. Двненько я її такою не бачила. Їй радісно, ​​коли багато людей. Батьки мої поїхали жити в іншу країну, брат зі мною в одному місті, а вона ось з котом і сусід іноді заходить. Ти мене так легко знайшов, до речі. Навіть підозріло.

— Номер будинку знав, під'їзд знав і поверх теж. Подивився з якого боку стадіон і знайшов, справа однієї хвилини. Можливо двох.

Вони вийшли до міської ялинки і зупинилися, милуючись вогниками.

— Подобається, що вона жива. Зростає тут, скільки себе пам'ятаю, і прикрашають завжди саме її. З душею якось і немає почуття підробки.

Вони стояли і думали кожен про своє. Площа була переповнена людьми і повз все пробігали діти, а за ними їхні батьки, але хлопця з дівчиною, немов ніхто не помічав.

— Ти коли будеш додому їхати?

— Через тиждень десь. Хочу з бабусею більше часу провести, а там зустріч з ріелтором і буду переїжджати. У Новий рік з новим життям.

— Напиши коли будеш їхати - зустріну тебе. Серйозно. — Боря перевів погляд з ялинки на дівчину. Її очі іскрилися радістю, і посмішка була по-дитячому щирою. — І з переїздом допоможу. У Пашки є машина, якраз підходить, так що швидко все перевеземо.

— Я б і сама щось придумала.

— Ось ти і придумала. Чумова ідея, а я тільки допоможу.

— Дякую тобі, ти прям як фея-чарівниця.

 — Е, ні. У сукнях я не ходжу. Хоча якщо треба, то вже ладно.

Представивши хлопця в легенькій суконці Леся розсміялася та потягнула до різдвяного ярмарку за глінтвейном.

Знову пішов сніг і все навколо закрутилося в нескінченній казковій картинці.