4

Люди виходили з поїзда в святкову сніжну ніч. Біля вокзалу стояли кілька десятків машин таксі, а як інакше, адже скільки гаманців на ніжках навколо. Ще трохи і почнуть задоволено потирати долоні.

— Що це у тебе за папка така чудернацьке? — Борис віз за собою Лесину валізу.

— Там креслення.

— О, так ти інженер?

— Архітекторка.

— Якось старувата ти для студентки.

 - Я аспірантка взагалі. Вмієш ти зробити комплімент.

Щоки Лесі спалахнули в тон кінчиків волосся.

— Заплутався, ладно. Я ось автослюсар. Все ясно і зрозуміло без вчених всяких.

Зітхнувши, Леся спробувала пояснити, чим же вона займається, але Борис, здається, так нічого і не зрозумів.

— Ти, давай, говори свою адресу. Завеземо тебе, і далі я вже поїду свої справи вирішувати.

— Мені тут спуститися вниз і все. Необов'язково машиною їхати.

Вона сама хотіла пройтися по рідних місцях і прислухатися до свого внутрішнього голосу.

У таксі перед ними сіла якась компанія і швиденько поїхала.

—;Думай швидше, а то доведеться пішки нам двом йти, а я ж неособливо місцевий, нагадаю тобі.

Борис не злився і не пирхав, як зазвичай відреагував би Влад, і для Лесі це було щось нове. Втома в очах проглядалася навіть в світлі ліхтарів, тому вона прекрасно розуміла, що не варто тягнути кота за хвіст.

— Добре. Добре. Василівська, а будинок потрібно буде все одно таксисту пояснювати.

Так і вийшло, таксист довго обурювався і показував, що такого будинку на карті немає, а потім після того як Борис непомітно від Лесі просунув купюру, то дивним чином згадав.

Біля будинку хлопець відкинув всі спроби Лесі заплатити і, побажавши гарних снів, поїхав на інший кінець міста.

Таксі сховалося з виду і всередині наростало якесь дивне почуття. Може, треба було обійнятися наостанок, або сказати щось підбадьорливе. Як поводяться люди, що познайомилися в поїзді і за одну ніч стали частиною життя один одного? Можливо це все тільки примарилось.

Квартира зустріла знайомим з дитинства запахом чогось затишного і смачного. Під невеликою густо прикрашеною ялинкою розтягнувся кіт і навіть вухом не повів на несподівану гостю. Поруч лежала повалена фігурка Санта Клауса і трохи серпантину, як знак хто насправді господар у домі.

Бабуся спала в кріслі під пісні чергового концерту. Виступав той самий артист, що розглядався в якості нареченого для онучки.

Леся прослизнула в свою кімнату, що навіть через стільки часу все ще залишалася її і нічого там не змінювалося. Пухнасті ялинові гілки стирчали з вази, і здавалося, що її тут завжди чекають. Кожному потрібно місце, куди завжди можна повернутися.

— А що ж це ти мене не попередила? — Леся підстрибнула від несподіванки.

У дверях стояла бабуся і збільшені скельцями окулярів очі уважно її розглядали.

— Раптово вийшло. З Новим роком бабуся!  

Дівчина кинулася обіймати бабусю, щосили намагаючись не розплакатися.

— Ти мені зуби не заговорюй. Щось трапилося? Ой, завтра вже поговоримо. Підемо за стіл. А ти що тут винюхуєш, охоронець? — Морда кота відразу ж зникла за дверима. — Мене вкрадуть, а він і не помітить.

—  Помітить-помітить, коли їсти захоче.

— Ото хіба що. Підемо давай, худюща така, спасу немає.

Чарівним чином з холодильника з'явилися олів'є, оселедець під шубою, рулетики м'ясні, маслини, які так любила Леся.

— Бабуньо, а ти немов знала, що я приїду. — Потік страв не припинявся.

— Не повіриш, але знала. Зараз картопельку ще розігрію і принесу. Починалася метушня, якої так хотілося уникнути, але не вийшло.

— Вистачає тут їжі, куди картопелька ще сюди?

— В худе пузо твоє.

Бабуся раділа тому апетиту з яким внучка накинулася на їжу. Природа взяла своє і організм почав відновлювати ресурси.

— Ти мені наснилася вчора. — Руки бабусі нервово смикали край мереживної серветки. — Сидиш така сумна в своєму жовтому комбінезоні в дрібних ціпках з розбитими колінами. Махонька така, — голос затремтів, — відразу зрозуміла, що щось трапилося. Відчувала, що приїдеш. А ти ось такий партизан обдурила мене, хоча мене то вже не обдуриш. Думаєш, не чула твій голос в трубці. Ех, чула, слухала і розуміла.

Леся завмерла з виделкою в руці. Сказати було нічого і невже через деякий час так, і вона буде відчувати своїх онуків. Готувати для них і чекати. Хоча Єгора ось не чекає, кожен раз питає чи приїде він з нею чи ні, а його і питати марно. Молодший брат весь по вуха в веселощах, дурмані і вона сама дзвонить йому все рідше і рідше — огидно.

Вона відклала все і переповзла на диван ближче до бабусі. Обнявшись, вони просиділи до ранку. Бабуся слухала плутану розповідь внучки і з розумінням кивала. У цей момент всі внутрішні подряпини почали затягуватися остаточно під дією цілющої енергії дому.

Так Леся і заснула на дивані. Дбайливо укрита ковдрою, і з котом під боком, вона відчувала себе чудово. Тихенько працював телевізор і знову був якийсь концерт. Цікаво, як там у Бориса склалося все. Вони і номерами телефонів не обмінялися, а хоча і потреби в цьому не було й приводу теж.

— Ага, так ви обидва вже прокинулися лежні. —  Бабуся принесла дві чашки чаю. —  Ти давай умивайся, і ти Маркут теж, а я розповім, що придумала.

Залишки вчорашнього бенкету радували. Це щось далеке з дитинства, коли прокидаєшся вранці, а на кухні стоїть лимонад, салат в холодильнику і можна продовжувати свято прям так в піжамі під ялинкою.

— Не треба тобі з цієї Тінкою знімати квартиру, ти ж говорила, що і сама можеш.

— Можу, але вона просила не з'їжджати.

 Спочатку домовлялися, що Леся переїде після магістратури. По-перше, вона хотіла жити разом з Владом, наївна; а по-друге, це була частина студентського містечка і тому ця квартира відпала разом з необхідністю відвідувати кожен день заняття. Тільки ось Тінка почала слізно просити залишитися і звикла вона, і шукати нікого не хоче, і за таку ціну більше нічого не знайде, а їй після відрахування були необхідні гроші, щоб триматися на плаву і створювати ілюзію богемного життя. Піддалася Леся на ці вмовляння, і, зробивши добру справу, пригріла на грудях змію.