2

В першу мить здалося, що намагається пробратися ведмідь, не менше. Світло тьмяної лампи розвіяло чари і перетворило загадкову фігуру в високого хлопця. Лижна куртка і об'ємна дорожня сумка робили свого володаря ще більше.

Він, немов справжній контрабандист, проніс на своїй шапці і в капюшоні стільки снігу, що його легко можна було порахувати за додатковий багаж.

Леся, отямившись, відразу ж прикинулася сплячою. Говорити з ким-небудь бажання не було, та й невідомо що за фрукт цей новий попутник.

Його місце виявилося під нею, і було чутно, як хлопець стягує куртку і смикає “блискавки” сумки.

Поїзд так само продовжував стояти. Потрібно було дочекатися, доки незнайомець засне або навіть приєднається до компанії в сусідньому вагоні, щоб вільно дістати телефон і перевірити повідомлення.

Запахло чоловічим одеколоном і до нього додалося дивне сопіння.

Порахувавши це вже незаперечною ознакою молодечого сну, Леся відкрила очі і виявила навпроти себе фізіономію, що моментально розтягнулась широкою посмішкою.

Що роблять в таких випадках? Кричать, або вітаються? Бонжорно, дідько лисий!

Схопивши телефон, дівчина кулею вибігла в коридор. Потрібно терміново знайти провідника і перейти в інший вагон. Може це хтось із знайомих, а вона не впізнала. Тільки ось яка нормальна людина буде так робити? Без різниці знайомі вони чи ні. Тільки маніяк.

Вона спробувала пригадати його обличчя, але крім посмішки нічого не згадувалося.

Нікого не знайшовши вона трохи подивилися на вогні вокзалу і неохоче повернулася. Хлопець тим часом, не звертаючи на неї уваги, стелив простирадло.

Решта стосиків білизни лежали на сусідньому місці.

— Провідник заходив?

Як вона могла не помітити.

— Так, — не обертаючись, відповів хлопець, — залишив ось білизну, тому що вона вже оплачена. Сказав пізніше зайде і забере, якщо не повернуться пасажири. Зрозумів з його слів, що там якась п'янка десь поблизу.

Раптово він повернувся і прищурено став розглядати дівчину.

— Тільки знаєш ось в чому питання. Назвали таких собі Курчатова Ю.М. і Гольця Р.Г., а ось Негоду О.Б. не називали.

Леся розгублено дивилася на нього і крім своїх ініціалів нічого не чула. Незрозуміло звідки ця інформація йому відома, якщо, за його ж словами, її не називали. А ще чому, чорт візьми, не назвали.

Дівчина полізла до своїх речей і побачила, що папка з кресленнями була повернута даними в самісінький вагон і прочитати їх міг хто завгодно, чим, мабуть, і скористалися.

— Зараз перевіримо. Ось мій квиток, давай свій.

Встигнувши кинути один тільки погляд, хлопець голосно розсміявся.

— Ти не в той вагон сіла, — у нього навіть сльози почали навертатися.

— Як? Мене ж пустили за цим квитком саме в цей вагон, — тривога наростала всередині.

— Мабуть такі ж уважні, як і ти. Сумніваюся, що хтось із них з'явиться, або буде в можливості білизну взагалі застеляти. Можеш поки Гольц Р.Г. побути. Дозволяю.

— А якщо мене виженуть? Прийдуть перевіряти квиток і виженуть, — їй хотілося плакати, тільки на відміну від цього високого веселуна не від сміху.

— Сумніваюся. Зараз такий вінегрет по всіх вагонах, що ти їм і даром не потрібна. Так що не кіпішуй.

Смішно виходить, недавно їй хотілося втекти звідси, а тепер вона боїться, що її виженуть.

— Дякую, що не видав.

— Завжди будь ласка. Мені глибоко фіолетово хто зі мною буде їхати.

Лесю це трохи насторожувала його раптова поява, але він виглядав таким смішним і незграбним, що все-таки у неї до нього було більше подяки, ніж минулого невдоволення.

— Негода О.Б. — це Оксана Броніславівна?

— Майже, — смішно він намагається розмову зав'язати, - Олеся Богданівна, можна просто Леся.

— Леська - веселе ім'я. Мені подобається, у нас колись була собака на СТО теж Леська. Її потім хтось із пацанів забрав в село. — Леся закашлялась від такої асоціації, а він тим часом продовжував. — Я Попов Б.Е., а тобто Борис Едуардович, можна просто Боря.

Дівчині хотілося згадати, кого звали Борисом в її житті, але нічого не могла пригадати.

— Тепер буду знати. Цікаво коли ми поїдемо нарешті? — Вона залізла на свою полицю і почала читати хаотичні повідомлення від Тіни. Савчук нічого не писав.

— Щось мені здається, що Новий рік святкуватимемо тут, — безтурботний тон голосу в цій ситуації був трохи недоречним.

— Так, якщо не рушимо в найближчі півгодини, то саме так і буде.

— Шо там пишуть?

— Що? — Тільки зараз Леся помітила, що хлопець перейшов на полицю навпроти і, задерши голову, уважно її розглядав.

— Ти так просто в телефон втикнула — значить там точно щось цікаве.

Манера розмови вражала своєю багатогранністю.

— Сусідка по квартирі пише. — Не буде ж вона заглиблюватися ще сильніше.

— Так ти тоді на тусовку запізнюєшся? А по тобі й не скажеш.

— Я до бабусі їду, а вони десь там. — Махнула рукою в бік.

— А я до нареченої їду, уявляєш? — Він ще сильніше заусміхався і почав розгойдуватися з боку в бік.

Хлопець справляв враження такого веселого здорованя. Блондин з блакитними очима — хлопець з сусідського двору.

 — Ну як наречена? Зісватали нас. Їду знайомитись. Працює вихователькою. Ось я що? Раніше до спиногризів, ну, тобто до дітлахів, звичайно. Ось до них, ставився дуже прохолодно і навіть не уявляв себе в такій ролі. Ось я Борька і чийсь батя, смішно ж. Але Лєруня вміє так особливо про дітей говорити, що прям хочеться за пацаном йти. Ну й красива, що ж брехати. А чого я розповідаю, зараз покажу.

Він швидко схопився і показав фотографію. З екрану дивилася пухкенька блондинка з томними очима і пишним бюстом. Швидше за все саме останній і вмикав у Бориса інстинкт розмноження, а не задушевні розмови.

— Всі пацани мені заздрять. Такої більше ні у кого немає. Та й якщо так брати, то і в мене немає. Вперше побачимось взагалі.