1

Атмосфера вокзалу справді унікальна своїми часовими потоками. Тут завжди хтось кудись поспішає, хтось нетерпляче тупцяє. Емоції плещуть через край: від смутку прощання до радості зустрічі.

Десь далеко чути механічний жіночий голос повідомляючий інформацію про прибуття поїзду. Зараз хлине хвиля людей і, повз прикрашеної великої ялинки в холі, виллється в снігопад.

Віконця кас, щоправда, виглядають неособливо святково. Можна сказати — посередньо. Місцями мерехтить гірлянда на останньому подиху.

Людей мало, що не дивно, адже на дворі напередодні Нового року. Біля однієї з кас стоїть висока струнка дівчина в смішний зеленій шапці з величезним помпоном. Вона нервово відкидає волосся, що лізе їй в обличчя, і воно важкими від снігу червоно-чорними пасмами падає на рюкзак, що висить на одному плечі.

— Дівчино, я вам ще раз повторюю: вільних місць немає. Ви головою подумайте. Такий день сьогодні — давно вже всі квитки розпродані, — жінка демонстративно закотила під лоба очі, а смарагдові тіні на її повіках додавали нотку драми. Цей жест демонстрував одночасно обурення, презирство і звичайну людську втому.

— Розумію я все, розумію, але мені дуже потрібно поїхати, — дівчина довгими нігтями вибивала нервовий дріб по стійці, що в черговий раз викликало професійне цикання з того боку скла.

— Чому ж ви раніше про це не подумали? Куди мені тепер вас — на руки до машиніста посадити?

— А можна якось, ну це, домовитися?

Круглі очі зробили жінку дуже схожою на мопса і цей самий мопс, небезпечно вирячившись, невдоволено гавкнув.

— Та, що ви собі дозволяєте ?! Та за кого ви нас тут всіх приймаєте? — Гучність була розрахована на широку публіку, а потім різко перетворилась в напівшепіт. — Подвійний тариф і квиток твій.

— Добре, — абсолютно не роздумуючи, відповіла дівчина, здавалося, що вона просто перечекала спектакль і продовжила з початку розмови. — У мене ще студентський ось є.

— Вибач дитинко, але ніяких студентських. — Жінка вправно вихопила з рук паспорт і стала швидко набирати текст.

“Як за чотири квитки заплатила. Ось же потвора фарбована. Так, спокійно. Не можна злитися, або щось говорити, інакше зовсім нічого не отримаю, а невідомо ще яка ціна у провідників”.

— Ось ваш квиток, — єлейний голос касира віддавав гнилісною солодкістю. — З наступаючим Новим роком.

— З прийдешнім. — хотілося додати ще щось колюче, але весь негатив був направлений в ривок документів.

Підхопивши іншою рукою валізу з прив'язаною збоку чорної папкою вона квапливо пішла від кас, щоб швидше заспокоїтися.

До поїзда залишалося ще дві години. Був час вибрати в найближчому супермаркеті що-небудь на перекус і купити цукерки для можливих зустрічей з друзями. Метушня навколо ставала стомлюючою, і довелося повернутися на вокзал трохи раніше.

У залі очікування було порожньо і підібгавши під себе ноги, дівчина стежила за годинником, насолоджуючись цієї нетипової тишею, що посилилась від несподіваного сигналу мобільного телефону. Дівчина відхилила дзвінок, відключила звук і сховала назад в кишеню, звідки ще деякий час чулося дзижчання вібрації. Видавши серію коротких повідомлень телефон заспокоївся.

Тіна була вкрай метушливою людиною і одним повідомленням просто не могло обійтися.

“Леська !! Ти куди там пропала? Тут твій Савчук прийшов. Шукає тебе, а ти слухавки не береш. Не дури!”

Сусідка по квартирі була своєрідною людиною — трохи дурнувата, але з хитринкою. Ось взяти навіть ситуацію зараз. При ній збирався чемодан, складалися креслення в папку і не один раз повторювався маршрут, мета поїздки. Вхідні двері зачинилися так само під її балаканину.

Зараз вона точно з відкритим ротом слухає вигадки Влада — в цьому він майстер. Почесний вішатель локшини будівельної академії.

Той самий хлопець через якого вона зараз і сиділа на вокзалі. Хоча скоріше через свою дурість.

Він прекрасно знає, що Леся поїхала і навіть знає куди, але якщо це визнати, то доведеться грати свою роль до кінця і їхати за дівчиною. А ось якщо зробити вигляд, що нічого не знаєш, то роль покинутого відігравати набагато веселіше і комфортніше. Там в компанії точно знайдеться дурепа, яка забажає втішити бідного хлопчика.

“От не вигадуй. Де ти? Скоро свято, а тебе ніде немає. Ми хвилюємося”.

Можлива кандидатка продовжувала сипати повідомленнями.

Відповівши вона автоматично потрапить в пастку Влада, а за його правилами грати хотілося найменше. До того ж, сам він не писав і не дзвонив.

Електронне табло висвітило номер потрібного поїзда і дівчина, взявши речі, пішла шукати вихід на платформу.

Перон був порожнім, а в світлі ліхтарів іскрився сніг, що продовжував йти. Провідників ніде не було видно і дівчина зіщулившись прогулювалася вздовж поїзда. Потихеньку вона перетворювалася в невеликого сніговика з валізою і рюкзаком.

Телефон знову завібрував. Бабуся! Ось її то варто було попередити, але вона почала б хвилюватися і метушитися. Відповісти не було можливості — над головою раз по раз звучали оповіщення.

Поруч почали з'являтися люди і незабаром один за іншим відкривалися двері вагонів.

Леся, проходячи повз, помітила, що людей зовсім мало. Кому ж були продані ті самі примарні квитки? Відповідь очевидна.

У поїзді виявилося, що касир затуманена жадібністю продала квиток у купе вагон. Поїздка повністю окупилася.

Дівчина розклала речі і з насолодою витягнулася на верхній полиці. Вистачало часу вийти покурити, але втома взяла своє. Як тільки вона почала набирати номер бабусі — всередину увійшли двоє чоловіків напідпитку. Вони голосно обговорювали майбутню п'янку і було зрозуміло, що зараз це всього лише розігрів. Помітивши дівчину вони заусміхались.

— Ой, а яка у нас сусідка симпатична. У мене, до речі, місце прямо навпроти вас. Будемо базікати в дорозі, — нижчий мужичок розкланявся похитуючись.

Другий задумливо озирнувся і кудись вийшов. Повернувся він досить швидко з радісними для всіх новинами — в сусідньому вагоні була підходяща компанія для продовження банкету. Захихотівши, вони один за одним вибігли, сказавши слідом, щоб дівчина сказала провіднику, де їх шукати.