31

СНІЖИНКА

Ловлю на собі погляди продавчинь. Чи, може, здається? Але одна з них точно пройшлася по мені очима, мов праскою, поки Олександр знімав з мене своє пальто.

​Він веде на огляд до вішаків із теплим одягом та светрами. Що обирати — не знаю. Невпевнено підходжу до останніх. Дивлюся на цінники й прозріваю. Це ж скільки треба заробляти, щоб тут одягатися?

Хоч Олександр і запевняє, що для нього це не дорого, мені страх як незручно навіть просто переглядати речі!..

Із запропонованих ним светрів обираю два: чорний і блакитний, на більше не зазіхаю. Й того забагато, для кількох діб перебування у столиці.

-Сніжано, джинси. - Суворо вказує рукою на полиці, де акуратно складені стоси штанів.

Не сперечаюся, йду. Однак, переглядаю ті, що дешевші.

Та він показує мені темно-сині на підкладці. Теплі, зимові... У мене були схожі минулого року, але я їх випадково розірвала, дякуючи "неньці"...

Дивлюсь на цінник і бачу жах з трьома нулями.

-Сніжано, твій розмір? - Запитує, закриваючи долонею ціну.

Киваю.

-Тоді бери в руки і йди в примірочну. Туди. - Роздратовано вказує напрямок.

Мені соромно, що мене одягає чужий чоловік, людина, яка бачить мене вперше, за винятком попередньої доби.

Йду. Куди вказали... аби тільки не злився, бо мені зараз здається, що він закипає...

-Не перевдягайся. - Звучить за ширмою аж лякаюся. -  Будь у них. Бірку давай лише.

Слухаюся... Я навіть боюся уявити, як буду з ним розраховуватися за все це!?!

Потім він веде мене до крамниці... білизни? О, ні! Цього він мені обирати не буде! Достатньо з нього того комплекта, що зараз на мені.

Прошу вийти. Поглядом. Та коли не розуміє пишу в нотатках, а потім делікатно вказую рукою на двері. І хай собі сміється. У холі...

Все обираю за вартістю, не за красою. Але й цифр на цінниках не збагну: що джинси, що ці трикутнички – коштують однаково!

Беру два, комплекта. Ні, один. І ще кілька "одиниць" для нижньої частини тіла. Так дешевше.

В крамницю верхнього одягу навіть боюся заходити! Пручаюся, бо він і так витратив на мене коштів більше, ніж батько на місяць висилає! Але його зітхання та детальна лекція, як влаштований жіночий організм і як на нього впливає холод, робить мене слухняною.

 Заходжу. Несміливо. У "Світ шкіри".

Він дивиться на вартість. Вперше. І я слідую його прикладу...

А чобітки взагалі з ходу показую на ті, що з плащівки. У нашій сільській крамниці такі ж за 700грн, а це, як комплект білизни тут!

Але мої очі на лоб полізли, варто було йому поглянути на їх підошву, де цінник мав цифру 5 з трьома нулями.

Пишу у блокноті: "краще кросівки" і він поглядом вказує на кросівки... дорожчі за чоботи.

Мотаю головою, веду плечима. Хай обирає сам, якщо вже біологію людини достеменно знає...

Одначе похід у аптеку мене приголомшив конкретно. Тепер я чітко розумію, яка участь, вже сьогодні, на мене чекає.

-Слухаю вас? - Долітає до моїх вух, поки я крадькома оглядаюся на Суворого, що вже знову з кимось розмовляє по телефону. Але погляд його чітко на мене і, як завжди, зосереджений.

Повертаюсь до віконця й тицяю парубку телефон з "потребою". Забираю. І решту теж.

Виходжу з неспокоєм на душі, де мене по власницьки беруть за руку й знову ведуть. До автомобіля...