26

ОЛЕКСАНДР

Веду дівчину навмання через дві просторі кімнати. Відчуваю, як вона тремтить. Уявляю, що було б, якби я залишив її саму...

Між тим, розглядаю будинок. Не схоже, щоб господар цього дому хотів йому такої долі. Ремонт ніби й сучасний, а... срач – кругом.

Кімната Сніжани виявилася маленькою.  Речі – розкидані всюди. Навіть документи. 
Здогадуюсь, хто так погосподарював.

-Віддай картку, пройдо! - Звучить в спину з веранди. Тепер ще й розумію, що шукали.

Дівчина в моїх руках здригається.

-Сніжано? - Звертаюся тихо, щоб не боялася мене. - Збирай речі, ти тут більше не залишишся.

Двері зачиняю за собою щільно. А коли повертаю голову... Наші погляди...

Ще такого ляку в очах жодної не бачив. Але й краси...

Стає страшенно не по собі за ту... імпрезу! Я ж бо їй нічого такого не обіцяв і близько!.. Навіть не думав.

Вона розриває зоровий контакт перша, ніби прочитала мої думки. Збирає речі, які  б я і ганчір'ям не назвав!

Підходжу до вікна. Втуплюю погляд у денне небо, у його край...

За що мені все це – я не знаю, та має ж бути межа цим проблемам!?.

Ні, в моєму домі минулого більше не буде.

Повертаюся до дівчини, яка оберемком тримає все "своє". Її щоки – мокрі від сліз, а очі полохливі до неможливого!

Я вперше беру на себе відповідальність за чужу мені людину! Дівчину! Хай і повнолітню.

-Сніжано... - Дивлюсь на лахи в її руках... Це ж навіть не одяг! - Облиш. Ходімо.

Забираю з її рук шмаття. На ліжко.

-М. - Мичить. Показує мені пошкоджені документи.

Читаю: "Витяг з єдиного реєстру..."

-Паспорт?

Вона киває і розводить руками.

-Ти віриш, що вона тобі його віддасть?.. - Запитую.

В її очах відчай.

- Ходімо. - Беру її за руку й веду за собою.

-Картку віддай курво! - Волає "заручниця долі" коли бачить нас.

Виймаю пластик з кишені перед її очі.

-Цю? - Запитую.

-Цю! - Намагається вхопити.

Але я не даю їй цього зробити, ховаю назад в кишеню. Наказую малій йти в машину і поки бачу її спину утримую рукою "матір".

-Паспорт малої. - Диктую свої умови. - Її черевики і пальто.

-А що ж ти такий багатенький і не купив? - Сміється ядом в обличчя. - Немає в неї нічого! Бідна вона! Як церковна миша! - Від неї ще й тхне!..

Вимагаю знову пластик Сніжани. Вона виймає його з кишені своєї брудної одежини, і якби це не був важливий документ, я б його не взяв...