22

-Ось тобі ручка. Ось папір. - Кладу чистий лист перед нею, ще навіть верхній одяг не знявши з себе. Сніжинка якраз за столом на кухні, чаює з матір'ю.

- Напиши мені свій номер телефону, та твого прямого родича. Батька. - Уточнюю. 
Сам, як скеля – над головою. В очікуванні.

Але вона зривається з місця і ховається за дверима кімнати.
Чорт!..

Ловлю на собі докірливий погляд матері. 

У мене не має часу на вмовляння, бо маю їхати додому в столицю, а залишати тут сумнівну гостю..? Хм... 

Йду слідом. Стукаю й одразу заходжу.

Вона сидить за письмовим столом, пише в блокноті не реагуючи на мою присутність. 

Сідаю на ліжко. І втрачаю дар мови бо вона – плаче.

Знову!..

Не розумію її. Але хочу зрозуміти. Прагну цього зараз найбільше – бути почутим нею, і почути її. Перед моїми очима минула ніч, де вона замерзла, з посинілими губами...

Та в неї ж ні пальто, ні чобіт немає! І, як вона взагалі не злягла після тієї ночі?..

Збираю в кулак злість і всіх своїх бісів.

-Сніжинко? Ти маєш зрозуміти, що... - Договорити мені не дають, дівчина різко виставляє мені перед обличчям блокнот зі щойно написаним текстом на цілу сторінку.

Читаю мовчки, з чого розумію лише те, що їй нікуди йти, а батьку "відомо що на картці пусто". А ще, вона просить мене відпустити її.

Видихаю...

-Але в тебе ні грошей на існування ні документів! - Ледь не гримлю на неї. - Та й звідки ти знаєш, що відомо батькові?

Вона ткне пальцем у фразу, де написано "брат відповів на моє повідомлення вчора".

-Нічого не розумію. У тебе є брат і ти йому писала вчора? - Дивлюся в очі.

Кивок "так".

-Він знає де ти знаходишся?

Її чітке "ні".

-Чому!? Ти не сповістила його? - Спостерігаю зміну обличчя: вона –закушує губи, а потім киває.

Ох!..

- Гаразд.  Де він проживає? - Мотає головою і знову пише.

-За кордоном. - Читаю вслух. Прекрасно, ма..! - Де й батько?

Мотає головою й знову пише. Довго. А потім дає читати.

З усього прочитаного я в легкому шоці.
Виявляється дівчину залишили доглядати дім, поки брат і батько на заробітках по різних континентах світу. Є ще дядько й тітка, але ті їй "не раді будуть" ще й підкреслено.

Щось мені ця ситуація зовсім не до вподоби!

-Напиши мені номера телефонів обох їх: батька, дядька. Можна ще й брата, якщо ви з ним спілкуєтесь.

Її сумнівний погляд впирається у мій наполегливий і вона повертається до письма.

Як тільки отримую номери всіх трьох чоловіків, прошу у неї смартфон. 

Набираю першого батька. Той – не відповідає. Лише короткі гудки, як знак щойно скинутого дзвінка. І так тричі.  Брат... Теж не відповідає, але й не скидає, просто довгі й нудні "чекайте". Дядько... Взяв слухавку вкрив епітетами невідомо кого й відключив зв'язок.

Ох і рідня у дівчини...

Але слідом приходить сповіщення на messenger від брата, де він сповіщає своє небажання її знати.

Дивлюся у вікно не бачачи світу...

Це ж, що получається, що на мою голову, до всього незвичайного спадку, ще й Сніжинка?

Дівчина явно нікому не потрібна і піклуватися про доньку, сестру, схоже ніхто з них не збирається.

Разом з тим роблю висновки й для себе: налякана, ледь не гола, постійно жахається  різких рухів. Нічого не вкрала...

Чи варто сумніватися, що втікала? Очевидно, що ні. Але й перевірити варто...