20

СНІЖАНА

Тихі кроки позаду наближаються, а в мене серце в п'яти...

Знаю, що нічого поганого не зробила, але... як він думає, не знаю.

-Сніжано? Що сталося, ти замерзла? - Олександр зупиняється посеред кімнати.

Підіймаюся з колін. Набираю дихання. Готова слухати нотації.

-Давай допоможу.

Він вмикає світло і я бачу позаду нього на чистому світлому ворсі килима брудні власні сліди...

Хвилювання просто спирає дух. Я вже не знаю, чи змовчать мені за таке.

Він відслідковує мій зір і знову повторює питання.

-Сніжинко, з тобою все гаразд? Що тебе налякало?

А потім його погляд мені під ноги, а слідом звучить і лайка.

-...В ліжко швидко! - Доходять до свідомості його слова.

В ліжко!?!

-М.- Намагаюся сказати, пояснити, що сліди зараз приберу та...

-Сніжано, краще не зли мене. Ти – доросла особа, а поводишся, як... - Він замовкає, лише дає зрозуміти, що я не доросла особа. Не самостійна!

Дую губи, бо він - не правий!

Але Суворий бере мене під руку і силою  веде до свого дивана.

От тут паніка в мені остаточно розігналася. Ну, не буде ж він мене особисто гріти?

Намагаюся вирватись, та він відкидає край ковдри і знову наказує  мені!..

- Хутко! - Вказує поглядом. - З ногами.

Мотаю головою але лізу. Під його ковдру. Та Олександр поруч не лягає.

Він йде до каміна, бере віника, совка і підмітає.

Я – сама бентега. Вперше бачу, щоб чоловік прибирав підлогу, поночі, та ще й віником! В одних боксерах!

-М... - Хочу сказати, що я сама! Та він погрожує мені покаранням обіцяючи розправою...

Як бути і чого чекати далі, я – не знаю.