Глава 6

Світло у квартирі не вмикаю, користуюся ліхтариком на телефоні та стягую мокре взуття. У кімнаті Наталки не горить світло, мабуть, вона спить. Це добре. Я замикаюся у ванній кімнаті, включаю душ і довго стою під гарячими струменями води. Упираюся долонями в кахель, очі заплющую і відпускаю цей складний насичений день.

Витираю розпарене тіло рушником, йду до дзеркала і вмиваю обличчя спеціальною пінкою. Підморгую своєму відображенню. Ти молодець, Сніжко, завжди пам'ятай про це!

— І як погуляла? — зустрічає мене на темній кухні Наталка.

— Дідько, ти мене ледь до інфаркту не довела, — аж підстрибую я від несподіванки. — Чому не спиш?

— Та як тут заснеш, коли моя подруга незрозуміло з ким ночами вештається? — обурюється Наталка і вмикає світло. — Треба хлопцям написати, що ти вдома, жива та неушкоджена.

— Приємно, що ви хвилюєтеся про мене, — посміхаюсь я.

— А ти б спокійнісінько собі спала, якщо б я гуляла туманним містом з незнайомим мужиком?

Поки Наталка друкує повідомлення хлопцям, я набираю воду в чайник і ставлю його на плиту. У дитинстві, коли я захопилася грою в сніжки і повернулася додому в мокрій шапці та взутті, мама спочатку приготувала мені гарячу ванну, потім змусила випити чай з малиною та медом, а на ніч загорнула мене в два светри, щоб я гарненько пропотіла під ковдрою. Коли вона вийшла з кімнати, я зняла зайвий одяг, може, завдяки цьому прокинулася здоровою і бадьорою, як огірочок. Іноді мама надто переборщувала з турботою. Якби я потурала всім її страхам, то виросла б хворобливою людиною. Та й батько вмів згладжувати конфлікти і завжди ставав на мій бік.

— Я виграла парі, — повідомляю із задоволеною усмішкою. — Поцілувала незнайомця.

— Та невже? — ойкає Наталка і випускає телефон із рук. — І як все було? Він тобі сподобався?

— Ми не обговорили, яким має бути поцілунок, тож я просто цмокнула його в щічку. Було кумедно.

Наталя розчаровано зітхає.

— Ну, для першого разу нормально. Як це відбулося? Ти залишила свій номер телефону?

— Ні, але він залишив мені свій, — кидаю в горнятко дрібку ганпаудера, додаю мед і кружальце лимона, заливаю це все окропом. Ідеальний напій ось-ось приготується.

— Виходить, ти його зачепила, — задоволено резюмує Наталка. — А він тебе?

— Він цікавий. Але дзвонити я йому не буду.

— Через Іллю?

— І через нього також. Не до стосунків мені, — відмахуюсь від неприємного запитання.

— Значить, не настільки він тобі сподобався, — робить висновок Наталя. — А де ви гуляли? Тебе довго не було.

Я п'ю солодкий чай і говорю про наші з Тимофієм пригоди: про зустріч з Іллею, про прогулянку пляжем, про собаку, який вкрав моїх кросівок. Наталка ляскає віями і зачаровано слухає мою розповідь. У грудях теплішає, коли я згадую Тимофія. Або це просто чай діє.

— Я спати, — позіхаю під кінець. — О котрій ми там встаємо, нагадай?

— О сьомій. День обіцяє бути довгим.

— Ага, він завжди такий, коли треба записати величезний випуск.

Наталя йде до своєї кімнати. Спочатку ми з нею жили в гуртожитку і також були сусідками. Тільки там нам доводилося миритися з тарганами, з брудними кухнями та крижаною водою з-під крана. Але як тільки наш канал почав приносити гроші, ми з Наталкою задумалися про орендовану квартиру. Друзі нас підтримали. Виявилося, що дядько Петра працює ріелтором, тож нам швидко знайшли пристойне та відносно недороге житло.

Збулася моя мрія: я втекла від настирливого контролю і живу в хороших умовах. Сучасний ремонт, велика чиста кухня, гаряча вода та опалення – для когось звичайні речі, але для нас із Наталкою це рай на землі. Півтора роки, проведені в гуртожитку, загартували нас, але навіть ворогові такого не забажаєш.

Вранці я розплющую очі і мляво збираюся на зйомки. Два-три рази на тиждень ми записуємо нове відео на наш ютуб-канал. Перед цим роздумуємо над цікавою темою, знаходимо матеріал, пишемо сценарій, редагуємо його та видаляємо зайве. Потім найскладніший для мене етап — знятись у ролику. Камера любить мене, я впевнено тримаюсь у кадрі, але записувати одне відео по п'ять-шість годин буває важко. Мені потрібні нові дії, емоції, але доводиться одну і ту ж фразу по кілька разів повторювати, щоб вийшло ідеально, без заминок, обмовок та інших мимовільних косяків.

Далі потрібно змонтувати відео. Цим займається Влад, іноді йому допомагає Рената. Але навіть після цього не факт, що відео незабаром з'явиться на ютубі. Трапляються накладки з рекламодавцями або фінальна версія нас не влаштовує. Тоді ми все переробляємо.

Зі сторони може здатися, що бути відеоблогером — це досить напружено, але всі мінуси перекриває один простий факт: ми кайфуємо від своєї діяльності.

— У мене вже язик починає заплітатися, — сміюся я. — Петро, додаси мої обмовки на монтажі? Нехай глядачі посміються.

— Окей, — друг показує мені великий палець.

— Слухайте, на новий фільм Марвел уже передпродаж відкрився. Треба квитки взяти, — відволікається від телефону Влад.

— Купуй. Але лише аймакс! — кричить Наталя.