Глава 3

З Іллею нас пов'язують непрості стосунки. Він був моїм першим хлопцем, до нього я навіть ні з ким не цілувалася. Все закрутилося на першому курсі: він одразу звернув на мене увагу, а я тоді не шукала стосунків, не думала про них зовсім, намагалася знайти своє місце у житті. Ілля довго до мене залицявся: квіти дарував, на побачення кликав, навіть списати дав, коли я одного разу не підготувалася до модульної роботи.

Я не бачила в ньому потенційного бойфренда. Ні, Ілля симпатичний, добрий, уважний хлопець, але він цікавив мене тільки як друг.

Однак на другому курсі я змінила свої погляди. Якось я поверталася з університету, коли на вулиці вже стемніло, і до мене пристав неадекватний п'яний чоловік. Я просила його відвалити, але він, звісно, не послухався. І тут до нас підійшов Ілля. Він заступився за мене, і ненормальний мужик врізав йому по обличчю. Я скрикнула від жаху. Ілля не злякався, а з одного удару завалив того неадекватна.

Ми заскочили в аптеку, купили бинти та антисептик. Я обробляла Іллі ранки і вперше помітила, наскільки ж у нього гарні очі. Ця випадкова близькість озвалася в моїх грудях солодким трепетом. Я неохоче прибрала руки і збентежилася. Ілля не розгубився, він міцно мене обійняв і сказав щось лагідне на вушко. Я зовсім попливла і дозволила себе поцілувати. Так ми почали зустрічатись.

Наші стосунки тривали пів року. Вони були непоганими, але в них ніби чогось не вистачало. Ілля ставився до мене краще, ніж я до нього. І це мене засмучувало. Я з легкістю могла скасувати наше побачення, тому що ми з хлопцями почали знімати нове відео або записувати подкаст. Ілля ні в чому мене не дорікав.

Але ж як складно бути з людиною, на почуття якої ти не можеш відповісти взаємністю! Це турбувало мене, давило на груди непідйомним вантажем, я постійно жила з почуттям провини.

Очі Іллі світилися любов'ю та обожнюванням. Я намагалася його покохати, але серцю не накажеш. Воно протестувало.

Ми розлучилися з Іллею минулого тижня. Він образився на мене за те, що я не готова переходити на новий рівень стосунків. У серцях я сказала, що не хочу, щоб він був моїм першим у всьому. Ілля смикнувся, ніби від удару, глянув на мене очманілим поглядом і мовчки вийшов з кафе, в якому ми сиділи. А ввечері я зателефонувала йому, попросила про зустріч і під блідим світлом місяця зізналася, що хочу розірвати стосунки.

На Іллю було боляче дивитись! Він зблід, його губи тремтіли, він нічого не розумів. Довелося сказати банальну фразу, що річ не в ньому, а в мені. Він був чудовим хлопцем, але я даремно зруйнувала нашу дружбу тим необдуманим поцілунком. Мені хотілося стати такою, як усі: закохуватися, божеволіти від перших почуттів, ходити на побачення, гуляти разом нічним містом. Але Ілля не став моїм коханим. На жаль.

Весь тиждень після розлучення він докучав повідомленнями та дзвінками, чатував на мене біля будинку, просив дати йому другий шанс. Я вже не знала, що робити! Мені було шкода Іллю, він казав, що ніколи так сильно не закохувався, що без мене він не уявляє свого майбутнього.

Але вихід знайдено! Нехай вважає мене безжальною дівчиною, яка за півтора тижні знайшла собі нового залицяльника. Сподіваюся, тепер Ілля від мене відчепиться.

— У тебе є хлопець? — шоковано запитує він.

— Так, — і щоб підтвердити легенду, я підходжу до Тимофія і беру його за руку. У нього сильна тепла долоня, приємно таку чіпати.

— І давно ви разом? — зневіряється Ілля. Я знаю, що надто жорстоко з ним поводжуся, але інакше не можу. Він повинен жити далі, не сподіваючись, що одного разу я до нього повернуся.

— Ось уже четвертий день, так, любий? — грайливо питаю я Тимофія. Очима в нього стріляю: ну ж, підіграй мені, не стій стовпом!

— Так мало? — посміхається він. — А здається, що ми цілу вічність разом. З тобою кожна мить безцінна! Чи не так, люба?

Я непомітно щипаю його за зап'ястя. Що за ванільну маячню він несе?

— Ой, я зовсім не романтична, але мені дуже приємно, що ти цінуєш проведений разом час, — весело говорю я.

Ілля хмуриться. Запідозрив фальш? Адже він добре мене знає, ми раніше дружили.

— А як ви познайомились? — допитується колишній.

Я збираюся сказати, що це не його справа, але Тимофій мене випереджає.

— У планетарії, — серйозно вимовляє він. — Я привів на виставку свою десятирічну племінницю і побачив, що дорослі дівчата теж люблять дивитися на зірки. Сніжка з таким щирим захопленням слухала лекцію, що мене це підкорило.

— Ти ходиш у планетарій? — Ілля зариває долоню у волосся, головою здивовано хитає. — Чому я про це вперше чую?

Та тому, що мені не десять років, щоб у планетарії ходити!

— Новинок у кіно давно немає, тож мені стало сумно, — вимовляю я й сама собі не вірю. Аж надто непереконливо брешу.

Ілля раптом широко посміхається і робить жест рукою, запрошуючи до ресторану.

— Може, поговоримо нормально всередині? — пропонує він. — Артур буде радий тебе бачити, Сніжко.

— Ні, дякую, — мотаю я головою. Цього ще не вистачало!

— Із задоволенням, — каже Тимофій. — На вулиці холодно, Сніжко. Відпочинемо у компанії хороших людей?