Глава 22: Тільки тінь

Габріель сидів на вузькому лікарняному ліжку, спрямувавши погляд у темряву, що поглинула його палату. За вікном мерехтіли поодинокі ліхтарі, відкидаючи тьмяні відблиски на стерильні стіни. Лікарня, здавалося, завмерла, занурившись у моторошний спокій ночі. Він дочекався цього моменту — коли коридори спорожніють, коли не буде ні кроків, ні шурхотіння халатів, ні приглушених голосів персоналу. Тепер він був наодинці з тим, що могло змінити все.

Записник Меліси лежав у нього на колінах, його темна шкіряна обкладинка здавалася теплішою, ніж мала б бути. Габріель дивився на нього, не наважуючись відкрити. Дурна тривога стискала груди, заважаючи дихати. Він знав: те, що він прочитає, могло йому не сподобатися. Можливо, краще залишатися у незнанні, не витягати правду на світло. Але його мучили ті уривки інформації, що він уже дізнався. Кожен клаптик правди жалив його, змушуючи жадібно шукати більше.

Габріель провів долонею по обкладинці, немов прагнучи відчути присутність Меліси. Вона завжди носила цей записник із собою. Чому ж він залишився тут? Що вона хотіла йому сказати? Він видихнув і нарешті розгорнув першу сторінку.

На пожовклому від часу папері виведені каліграфічні літери: «Габріелю. Тут є відповіді, які ти шукаєш».

Його серце пропустило удар. Відповіді. Саме за ними він гнався.

Гортати сторінки було важко — не фізично, а емоційно. Записи вели хронологію його перебування тут: короткі фрази з датами, хаотичні нотатки, позначки, що виглядали механічно, ніби робилися за наказом.

«Стан: стабільно.» «Стан: стабільно.» «Стан: стабільно.»

Ці слова зустрічалися ледь не на кожному аркуші. Щоразу вони викликали у нього неприємний холод по шкірі. Вони ніби говорили: ми спостерігаємо за тобою, контролюємо кожну зміну, і ти — всього лише ще один експеримент.

Далі йшли записи про нього. Про його слова, його реакції. Опис того, що він розповідав про потойбіччя. Примітки про його родину, які він сам, схоже, надавав під час сеансів. Дати, факти, аналіз. І нарешті — сторінки, присвячені результатам психологічних тестів.

«Депресивний розлад. Спостерігається стійка ангедонія, порушення сну, відчуття ізольованості.» «Тривожний розлад. Наявні прояви обсесивно-компульсивного мислення.» «Дисоціація? Періодичні епізоди дереалізації.»

Він продовжив гортати сторінки, вишукуючи щось, що могло б дати йому більше відповідей. Записник тримав у собі таємницю, яка могла змінити все. І Габріель мав намір її розгадати.

Габріель сидів у тиші, майже не дихаючи, тримаючи в руках записник Меліси. Його пальці стискали потерту шкіряну обкладинку, а серце калатало в грудях, наче прагнуло вирватися. Слова, виведені чітким, невідомим Габріелю почерком, переслідували його погляд, а думки скупчувалися у вирі сумнівів і страху. Він жадібно перечитував кожен запис, намагаючись скласти розрізнені уривки в єдину картину.

"Лікар: Адам Еванс. Пацієнт: Габріель Ноктіс. Етап спостереження. Спогади змінені. Пацієнт неадекватний, бачить "тінь". Гостра форма агресії (інтермітуючий вибуховий розлад) – неконтрольовані спалахи люті, що супроводжуються втратою контролю над власними діями."

Очі Габріеля розширилися від шоку. Він продовжив читати, губи ворушилися, проте звуки не зривалися з його вуст.

"Пацієнт спалив дім через образ "тіні", що йому привидівся. Важка психотична реакція. Дисоціативний розлад ідентичності: фрагментація особистості, створення уявних фігур-захисників. Реактивний психоз. Агресія спрямована на зовнішні об'єкти, але тригером виступає підсвідоме почуття провини."

Габріель важко вдихнув. У нього пульсувало в скронях. Він знову опустив погляд на пожовклі сторінки.

"Заміна пам'яті. Пацієнт вважає "тінь" сном. Побічний ефект: наростаюча злість на матір. Нервова система шукає винуватців, щоб замістити травмуючі спогади про батька. Метод корекції: повна реконструкція пам'яті, підміна ключових тригерів."

Пальці Габріеля стиснули папір так сильно, що він мало не порвав його. Тінь – це було неправдою. Але якщо вона була вигадкою, то ким тоді були Сапфір та Ронольд? Це також частина експерименту? Чи це його підсвідомість створила їх, щоб заповнити порожнечу в пам'яті?

Він продовжив гортати сторінки, поки не натрапив на нову згадку.

"Експеримент №04510. Тестування реакції нервової системи на заміщення спогадів. Звіт: успішна імплантація нової реальності. Контрольні пункти стабільності: повторні психотичні епізоди, перевірка рівня агресії. Реакція нервової системи на занурення в кому зі штучними сновидіннями. Результати: нестабільність в довготривалій перспективі. Можливий кінець – колапс когнітивних функцій."

Габріель відчув, як його охоплює холод. "Кінець?" Що вони мали на увазі? Колапс когнітивних функцій? Його нервова система просто не витримає? Вони планували довести його до точки неповернення? Він був піддослідним. Вони не рятували його. Вони спостерігали.

Тривога розлилася по його тілу, мов крижана вода. Він затремтів, обхопивши голову руками. Усе, що він знав про себе, було брехнею. Його хвороба, його минуле, навіть його гнів – усе це було результатом маніпуляцій.

Але одне він знав точно. Ті спогади, які він знайшов разом із Сапфіром, були правдивими. Він відчував це нутром. Тінь – неправдива. Але ким тоді були Сапфір та Ронольд? Це була лише гра його підсвідомості? Чи вони також були жертвами, втягнутими в цей експеримент?

Його роздуми перервало слабке потріскування лампи над ліжком. Лікарня занурилася в ніч, але Габріель не міг спати. Тепер він знав більше. Але чи достатньо, щоб знайти вихід?

***

Габріель просидів усю ніч у дивному, тривожному стані. Він дивився вперед і майже не кліпав, немов застряг між реальністю та маренням. Спалахи правдивих і хибних спогадів кружляли у його свідомості, немов уламки скла в буревії. Здавалося, що його власний розум повільно розсипається, як зношена тканина, крізь яку просочуються тіні минулого.