Розділ 26

 А я не спала п’ять ночей, і я все думала про сніг. 

Що він розстане й потече, і та вода накриє всіх. 

І ми потонемо у ній, і лиш один, з усіх один 

Таки залишиться живий. 

Я б так хотіла, щоб то був ти.

(с) Vivienne Mort

Вівторок пройшов, мов у тумані.

Пробудження вийшло важким, в’язким, не допомогла ні кава, ні холодний душ. Потилиця нила, очі самі заплющувалися, думки постійно поверталися до вечора напередодні. Будили жаль, який я нещадно в собі давила. Я все зробила правильно. Можливо, уперше в житті.

Коли я приїхала до салону, дівчата всі були на місці. Таня курила на ґанку але, коли побачила мене, загасила сигарету й розпливлася в привітній усмішці. Сил вичитувати її за куріння не залишилося.

Інші прийняли мене з таким же ентузіазмом, усміхалися у всі тридцять два і звітували, о котрій у кого перший клієнт. Невже я перегнула вчора з погрозами? Одна Віра поводилася стримано, приготувала мені каву, що характерно, як я люблю — без цукру та з вершками, і подала до кабінету.

— Вибач, якщо я вчора була занадто жорсткою, — пом’якшала я, вказуючи їй на крісло навпроти столу. Зробила перший ковток і заплющила очі від задоволення. У скронях усе ще стукало, а в роті відчувалася неприємна сухість. — Мені справді важливо, щоб «Фрейя» залишилася успішною.

— Я все розумію, Алісо Павлівно, — кивнула вона. Усе ще ображається, але в очах агресії немає, лише жаль. Минеться. — Я поговорила з дівчатами, проблем більше не буде.

— Я це ціную. Знаєш що, Віро, приготуй-но ще кави — для себе. І приходь, побалакаємо. Мені потрібно якнайшвидше увійти в курс усіх справ.

Віра стримано всміхнулася, і крига тріснула.

В обід до мене в салон навідалася Миша, і я все ж умовила її трохи упорядкувати волосся. Робота та балачки Лесі допомагали зосередитися. І відмінний результат роботи надав сили.

— Ух ти, яке гладке! — захопливо промовила Миша, мацаючи своє волосся і щосили дмухаючи на чубок. — Блищить!

— Будь ласка, — усміхнулася я, прибираючи інструменти на місце та підмітаючи підлогу. — Звертайся.

— Виглядаєш паршиво, — сказала Леся, пильно вдивляючись мені в обличчя, коли я провела її до кабінету, і ми залишилися наодинці. — Бурхливі вихідні?

Довелося коротко описати ситуацію. Вона слухала, хмурилась і мовчала, доки я не договорила й не опустилася в крісло, потираючи пальцями скроні.

— А Єгор, виявляється, злий, — підсумувала вона, коли я закінчила розповідь. — Хіба він не оберігав тебе від маніяка? Що робитимеш тепер?

— Сьогодні зустрічаюся з Ігорем. Можливо, він має ідеї. До того ж… — Я зітхнула, згадуючи обличчя Єгора. — Схоже, кілька днів із мене точно взяти нема що.

— Ти закохалася, чи не так? — співчутливо поцікавилася Леся і, напоровшись на мій роздратований погляд, анітрохи не зніяковіла. — Та годі, це відразу було помітно. Теж мені, конспіратори!

— Його дружина приходила вчора, — нагадала я. — Його смертельно хвора дружина.

— Яка його покинула.

— Нехай самі розбираються, — відмахнулася я. — У мене своїх проблем вистачає. Мені Морозко дзвонив у вихідні, казав, щось термінове.

— Так, мені теж, — насупилася Миша. — Але я не дурна, щоб до нього пертися, після того, як він таке з Алісою зробив! Потрібно вигадати, як його притиснути, знайти докази, а потім уже…

— Залиш мені це.

Ігор вийшов на зв’язок наприкінці робочого дня. Ми домовилися зустрітися в кафе поблизу його нового будинку. Виявилося, матуся підлітка, у якого його сунули, була схибленою на контролі дамочкою і вимагала від сина повного звіту, де і з ким він проводив кожну хвилину свого часу.

— Мені вісімнадцять стукне в грудні, — насупився він, замовивши собі склянку апельсинового соку, терпляче косячись на секцію з пивом у меню. — Але гадаю, звалю я раніше. Вона кого хочеш із глузду зведе!

— Ага, звалиш, — посміхнулася я. — Підніме все місто, одразу ж відшукають.

— Звалю в інше. Віктор поможе.

— Вікторові зараз самому допомога не завадить, — нагадала я. — Коли ти був у нього, що саме він сказав? Про мене, про Єгора, про Морозка? Чи є нові відомості?

— Щодо дикого — просто просив тебе триматися якомога далі. Бачу, що не дарма. Маєш поганий вигляд, а далі буде ще гірше, якщо не припините.

— Вважай, припинили, — відмахнулась я. — Далі.

— Морозко давно пасуть у раді. Щось там нечисто з його клубом. Заяви стурбованих батьків щодо своїх дітей, які почали міркувати про самогубство. Двоє підлітків, які відвідували його клуб, наклали на себе руки.

— Так, я читала. Гадала, уся справа у фоні будівлі, там же раніше психлікарня була.

— Ми теж так вважали, проте з’ясувалося, що Морозко знає про стриксів.

Я відкинулася на спинку стільця, подивилася на Ігоря з недовірою.