Розділ 24

Щасливий той, хто має родину й має, де поскаржитися на неї.

Жюль Ренар

Звук наздогнав нас біля дверей — скрегіт і скрип хвіртки. Обернулися ми синхронно. До будинку розгонистим кроком йшов високий рудий хлопець. Він дивився прямо на мене і всміхався.

— А ось і братик Лис завітав, — сказала я втомлено. У голові паморочилося, швидше за все, викид емоцій був надто сильним.

— Привіт, лисичко, — усміхнувся Рома у всі тридцять два.

Обійми були міцними, з ніг до голови облило теплом — від натиску я навіть похитнулася. Після розмови з Єгором фон був нестабільним, рваними видихами виштовхувалися назовні залишки сум’яття.

Що я творю?

— Вибач, спізнився, — щиро сказав брат Аліси, повернувся до Єгора і представився: — Роман.

На обличчі Єгора, всупереч нещодавно поглиненим емоціями, відбилася втома, але руку Ромі він потиснув і навіть зобразив якусь подобу усмішки.

— А чого це ви тут стоїте? — поцікавився Рома, вдивляючись мені в обличчя, ніби відчув щось, ніби зрозумів. — Надворі, у темряві.

— Я з батьками посварилася, — зізналася я. — Ось, збираємося їхати…

— Як їхати?! А я? Ми з Алінкою на вечерю тебе кликали, відзначити.

Точно, а я і забула, що ще не всім рідним Аліси зіпсувала вечір…

— Що трапилося? — скривився Рома й тут же уточнив: — Вона все ж перегнула? І тебе довела?

— Я університет кидаю, — пояснила я. — Не бачу сенсу марнувати час на те, що в житті не знадобиться. Сказала, а вона…

— Та-а-а-к… — ошелешено промовив Рома, на кілька секунд задумавшись, а потім рішуче взяв мене за руку і сказав: — Ходімо.

— Зачекаю вас на вулиці, — сказав Єгор, не дивлячись на мене. Спустився зі сходів ґанку й сів на невелику лаву під розлогим деревом.

У будинку було тихо. Тривожно. І сам він ніби наїжачився на мене голками осуду за раптовий мій різкий порив. Впускав неохоче, ніби натякаючи: мені тепер не раді.

Втім, Рома, напевно, тут теж був чужинцем. Міцні обійми його долоні допомагали не спасувати, йти далі. З кухні чувся нерозбірливий гомін і дзвін посуду. Напевно, там і є печера дракона, і Павло зараз один віддувається за мою різкість.

Коли ми увійшли до кухні, розмова батьків Аліси стихла. На обличчі Павла при появі Роми намалювалося ледь приховуване полегшення, Тетяна ж спочатку здивувалася, а потім начепила на себе маску ображеної невинності, відвернулася до вікна і схопилася рукою за груди. Такий дешевий трюк, навіть соромно за неї…

— Павлику, накапай! — звеліла вона й підкріпила наказ помахом іншої руки, вказуючи на дверцята шафки. — Там, на горішній полиці.

— Пам’ятаю, бубочка, — ласкаво всміхнувся Павло й підставив табуретку, готуючись видертися, але Рома рішуче відсунув його вбік, відчинив дверцята й дістав ліки. Зростом він явно пішов у матір…

Він налив води, відрахував потрібну кількість крапель і поставив склянку перед Тетяною.

— Сама себе доводиш, — сказав суворо і, напоровшись на злий погляд, похитав головою. — Скоро і вона перестане до тебе приїжджати.

Він вказав на мене, Тетяна похмуро посміхнулася.

— Ти вже перестав, тепер сестру налаштовуєш проти матері. Давайте, кидайте мене! Вам же начхати на хвору матір, ви…

— Припини! — жорстоко обірвав її Рома й посунув склянку ближче. Тетяна підібгала губи, але ліки взяла, випила жадібно, з прицмокуваннями. Схоже, синок має на неї вплив. Підкоряючись невідомому пориву, я посунулася ближче до Роми, а він обійняв мене за плечі. Захисник! — Не набридло всіх контролювати?

— Чув би ти, що вона мені сказала, — ображено пробурчала Тетяна. — Мало того, що притягла якогось… до батьківського дому, то ще й навчання кинути надумала! Не для того я вас виховувала, щоб ви таке…

— А для чого ти нас виховувала? — знову перебив Рома. — Щоб ми по струнці ходили та тебе в усьому слухали? Аліса — доросла людина й сама може вирішувати за себе.

— Вирішувати загубити своє життя? — вигукнула вона і стрільнула в мій бік очима. — Задоволена? Довела матір…

— Не збираюся я нічого губити, — запротестувала я. — Мене адміністратором узяли в пристойний салон краси, між іншим. Можливо, у мене колись свій власний буде.

— Краси, кажеш? — посміхнулася вона. — Наче ти щось у цьому розумієш!

— Дещо розумію. Наприклад, тобі б зачіску змінити, з макіяжем попрацювати. І пори… Я розумію, вік, але ж не можна так себе запускати. До косметолога сходи на пілінги. Постав ботокс у лоба. Ще масажі я б порадила, вони часом краще за ін’єкції всяких працюють.

Тетяна у відповідь на мої слова спочатку зблідла, потім спалахнула — до вух. І рота розтулила, чи то пориваючись щось відповісти, чи то забула, як дихати. Схоже, я знову переборщила із критикою. Упс…

Може, ще кілька крапель додати? Не хотілося б, щоб через мене в неї удар стався.

— Про зачіску вона має рацію, — розбавив дзвінку тишу Павло, розвернувся і тихо вийшов і кухні.