Розділ 22

Все сталось раптово, так малознайомі, але твій номер уже у швидкому наборі.

Ivan NAVI

Весна увірвалася до міста рано-вранці.

Променева. Яскрава. Вона принесла запахи прілого листя та вологої землі, нагрітого сонцем асфальту та деревного клею. На акуратно підстрижених гілках дерев із липких бруньок вилупилося перше листя.

Весна хлюпала світлом, і я мружилася біля прочиненого навстіж вікна. Голова, здавалося, розкололася на мільярди маленьких шматочків, і з’єднати їх не виходило. Не допоміг ні аспірин, ні чашка ароматної кави, від якої, до речі, нудило. Здається, я розвіяла міф про те, що в донорів не буває похмілля.

Минула ніч пам’яталася невиразно, хіба що перші пів години після виходу з усвідомленого сну. Полегшення на обличчі Єгора, збудження Миші, яка щиро захоплювалася моїми здібностями впливати на нестійку реальність сну, хоч і додавала, що це — шахрайство. Єгор здивувався новині про Морозка, але швидко зібрався і пішов у спальню комусь дзвонити. Сподіваюся, не Білецькому. Раді я, як і раніше, не довіряла. Щобільше, швидше за все саме вони наказали Морозку прибрати мене.

Цією думкою я поділилася з Мишею після третього ковтка пива, яке вона з єхидною посмішкою сунула мені до рук. Що ж, обіцяла, довелося виконувати. І я чесно пила, хрумтіла чипсами, намагаючись не думати, як усе це вплине на фігуру та стан шкіри. Після другої пляшки я остаточно наплювала на внутрішнього критика, пообіцявши собі, що запишуся до спортзалу. І до косметолога. Наступного тижня, як тільки зі становищем у салоні трохи втрясеться.

Нагадала собі, що вільна. Що тепер можу спати спокійно, принаймні, деякий час. Миша запевнила, що повторну спробу Андрія прив’язатися я обов’язково відчую.

Єгор у наших бешкетуваннях участі не брав, м’яко нагадав, що йому вранці за кермо. Я згадала про візит до батьків у передмістя і чомусь почала телефонувати їм, знайшовши в телефонній книжці номери. Папа Аліси, здається, був радий мене чути, а ось у голосі матері мені здалося невдоволення. Я не стала переживати, сказавши собі, що особисто розібратися буде простіше. А ось із Ромою вдалося проговорити з пів години. Він мав дуже м’який і приємний голос, а ще він цікавився станом моїх справ. Дивовижна людина, особливо якщо врахувати, що дзвонила я йому близько другої ночі.

Пиво на мене безперечно погано впливає. А ще розв’язує язик.

Я розказала все, що небезпечно було розказувати, а саме — про нову роботу та бажання кинути навчання. У голосі Роми почулася стурбованість, але осуду, на щастя, не було. Отже, підтримає. Щось підказувало мені, що з матір’ю Аліси ми не порозуміємося…

Вранці ж навалилося. І жаль, й усвідомлення. А ще повернулася тривога. Оселилася десь у районі потилиці й наполегливо свербіла.

— Легше? — співчутливо поцікавився Єгор, сідаючи поруч із ноутбуком.

Я заплющила очі та похитала головою. Напевно, потрібна ще пігулка. Точніше, пару жмень.

— Ніколи не дозволяй мені пити пиво, — пробурмотіла, придушуючи нудоту. — І цю, із синім волоссям більше до нас не пускай. Вона погано на мене впливає.

— Боюся, якщо її не пускати, вона виб’є двері та прорветься з боєм, — пожартував Єгор. — У нас близько двох годин, щоби привести тебе до тями й абияк підготувати.

— Я не впевнена, що варто їхати, — із сумнівом заперечила я. — Особливо зараз, коли ми знаємо, що Морозко вбивав… Віктор усе ще в біді, допомогти йому нікому. Крім мене.

— Ти не зможеш допомогти. Ти більше ні на що не впливаєш у раді, Яно.

Не впливаю, мабуть. Однак…

— У нас немає доказів, — добив Єгор. — Жодних, крім твоїх слів. Проти Алмазова показання сина та маса непрямих доказів. Він засвітився на повну, водив коханок у таємну квартиру, з Юлею Бородіною там практично співмешкав. Був присутній у містах, де потім були виявлені жертви, зам’яв справу Світлани, збиваючи слідство зі сліду. Він по вуха в лайні, Яно, і навряд чи зв’язок Морозко з усвідомленими снами якось вплине на думку ради. Нам потрібні залізні докази, а не слова дівчини, яка спочатку на нього заявила, а потім різко змінила думку. Був огляд, на твоїй шкірі зафіксовано його слід.

— Але він не вбивав…

— Тебе — не вбивав. Але знаєш, що скаже на це Білецький? Віктор просто не встиг. Ми взяли його раніше, ніж він встиг нашкодити.

— Білому це вигідно! — злісно видихнула я, стискаючи кулаки. У скроню стрільнуло болем, і я заплющила очі. Єгор налив води в склянку, кинув туди пігулку шипучого аспірину, поставив переді мною. Аспірин вирував, розчиняючись, викидаючи на поверхню сотні дрібних бульбашок.

— Саме так, Яно. Швидше за все, Морозко і справді в змові з кимось із ради, адже не дарма прибрали саме тебе та Глинського.

Погано. Дуже погано. Виходить, ми ні на крок не просунулися. А вчора все здавалося таким райдужним. І майбутнє, і розплата.

— Заявимося зараз зі звинуваченнями, злякаємо Морозка. А Білецькому дамо можливість підготуватися та придумати легенду.

— І що тепер? Сидіти та нічого не робити? Вони не припинять, Єгоре! Вони ж…

— Знаю, — м’яко перебив він і накрив мою долоню свою. — І ми це зупинимо. Поки нас не буде, ділом займеться мій добрий знайомий.