Розділ 18

Ти так довго носиш маску, що забуваєш, хто ти був під нею.

Гордон Дітріх

— Не дуже розумне рішення, — скривився Єгор, розглядаючи вечірні вогні за вікном. Він стояв до мене боком, руки засунув у кишені та виглядав трохи виснаженим. Нічого, сьогодні ми це обов’язково виправимо. Трохи пізніше. Коли повернусь. Поки я ще готова кудись іти й чинити подвиги.

Миша сиділа, уткнувшись в екран ноутбука, і, здавалося, мене зовсім не слухала. Напевно, їй теж треба було відпочити — майже весь сьогоднішній день ми провели в спробах навчити мене виходити в усвідомлений сон. Марних, до речі. У мене ніяк не виходило відмовитися від реальних думок і знайти точку виходу. Одного разу в спробі «вийти з тіла» я навіть впала з ліжка, чим остаточно розвіяла надії Миші на мої суперздатності.

— Тобі треба змістити точку сприйняття, — казала мені Леся щоразу, ніби сподіваючись, що повторення допоможе мені зрозуміти, що вона взагалі має на увазі.

А потім вона вирішила «підійти до проблеми з іншого боку». І веліла мені щоночі уві сні намагатися подивитися на власні долоні. Просто подивитися на долоні — що може бути простіше? І тоді, можливо, тижнів за два…

— У мене немає двох тижнів, — нагадала я.

Виходить, найближчими днями захиститися ніяк, крім хіба що за допомогою Єгора, не вдасться. Але ж не можна постійно тримати себе на межі емоційного виснаження — це навіть для донора загрожує вигорянням. Та і просто так сидіти я не зможу, збожеволію. Очікування смерті, як то кажуть, гірше за саму смерть. Спірне твердження, однак, очікування, справді, виснажує. І шкодить нервовій системі.

Тоді я запропонувала сходити сьогодні на збори клубу. Спробувати з’ясувати, так би мовити, із перших рук.

— Я можу хоча б спробувати, — сказала я. — Миша казала, Морозко був закоханий в Алісу.

— Ага, а потім сам її і злив! — різко перебив Єгор і засмикнув штору. — Якщо маніяк — він, то чудово знає, хто ти та що тобі потрібно.

— Але нападати перед всіма не стане, — заперечила я. — А завтра вранці ми поїдемо, і в нас буде кілька днів фори. На роздуми.

— Поїдете? — насупилася Миша. Її пальці завмерли над клавіатурою. — Куди?

— Провідаємо сім’ю Аліси, — відповіла я. — А то переполошаться ще, куди їхнє чадо улюблене зникло. До того ж мені час заповнювати прогалини в пам’яті, я ж нічого до пуття не знаю про руду.

— Ага-ага, звичайно, — покивала Миша і примружилася. — Значить, гостювати їдете… Удвох?

— Хочеш приєднатися? — пожартувала я, чим викликала на обличчі Миші гидливу гримасу.

— Якщо ти пам’ятаєш, я не можу! У мене запланований романтичний вікенд на дачі за містом у компанії Діггера та ненажерливих комарів.

Так, плата. За послугу, яку просила я.

— Все одно ідея з клубом не здається мені гарною, — нагадав про свою присутність Єгор, повертаючи нас до питань найближчого майбутнього.

— Отже, друга моя ідея здасться тобі вкрай божевільною, — зітхнула я.

— Друга?

— Ми поїдемо до офісу ради, — впевнено озвучила я. І, поки Єгор не встиг обуритися, випалила: — Я скажу, що з Віктором у мене все було добровільно і взагалі він ніякий не маніяк.

— Ти… з глузду зʼїхала, чи що? — вигукнув він і замовк. Мабуть, слова скінчилися. Цензурні.

— Поміркуй сам. Віктора загребли з моєю допомогою. І, якщо міркувати логічно, він був моєю страховкою. Хочу її повернути.

— Яна… — Єгор видихнув роздратування. Стиснув руки в кулаки й розтиснув, намагаючись, мабуть, впоратися зі злістю. Вийшло, як завжди, не дуже. — Всі ці гіпотези щодо маніяка лише… гіпотези. І якщо саме Алмазов вчинив усі ці злочини, ти виправдаєш вбивцю.

Мабуть, тільки…

— Це не він.

— Ти цього не знаєш!

— Я впевнена в цьому!

— Вибач, але мені складно сприймати твою впевненість серйозно. Пам’ятається, кілька днів тому ти його зовсім безгрішним вважала, а потім з’ясувалося, що німб він давно здав у ломбард.

— Віктор гад, ти це хотів почути? — Я проковтнула й перевела дух. Від слів у роті збиралася в’язка слина. — Та і я не краща. Нагадати, що кілька днів тому ти говорив про мене?

— Я тебе не знав тоді… — пролунало, як виправдання.

— Його ти теж не знаєш. Віктор цинічна сволота, але він не вбивця. Сам подумай, навіщо було вбивати Світлану, а потім відмазувати мене? Адже я була чудовим цапом-відбувайлом.

Єгор замовк, а Миша зацікавлено запитала:

— Хто така Світлана?

Концентрація радості. Мій особистий ендорфін. Сонячний промінь.

— Я її любила, — відповіла я спокійно. Ну от зізналася. І не страшно. Майже… — А потім вона загинула.

— О! — видихнула Леся і округлила очі. — Зрозуміло. Тобто ти… із цих?

— Багато стриксів оцінюють людей із погляду емоцій, а не статевої приналежності, — знизав плечима Єгор.