Розділ 11

Із цим ніколи не знаєш, чи гнатися за ким, чи бігти від кого

Фазіль Іскандер «Сандро із Чегема»

Я втомлено відкинулася на спинку стільця і ​​прикрила очі. Спина несамовито нила, голова була схожа на величезне жерстяне відро, у яке методично кидали камінчики. У вухах дзвеніло, а скроні стисло кільцем.

Годинник на ноутбуці Єгора показував четверту ранку. Ми переглянули майже всі файли, за винятком графіків і діаграм, якими, мабуть, сильно захоплювалися наші голландські колеги.

У файлах голландців було багато про сни. Про спроби дослідити, зуміти скористатися і водночас не вбити. Згадок про смерті під час подібних спроб не було, але натяки тягнулися червоною ниткою через дрібний англійський текст. Йшлося про те, на що треба звертати увагу, коли «жертва» перебуває в стані усвідомленого сну, як викликати потрібні емоції, як помітити тривожні дзвіночки та вміти вчасно зупинитися. І, найголовніше — як не загубитися, не заблукати у фантазіях іншої людини й ситим знайти шлях назад, у своє тлінне тіло. Говорилося про тандеми стриксів, коли один занурюється в сон, а другий страхує ззовні. Саме про це мені розповідав Віктор.

Як виявилось, наші європейські колеги розробляли концепцію такого виду харчування вже десять років. Десять довгих років спроб і помилок, унаслідок яких загинуло кілька стриксів. Заблукали в чужій свідомості й не знайшли виходу. Саме те, про що завжди попереджав Віктор і від чого відступив під час останньої нашої розмови. Повірив голландцям? Чи тут замішано щось ще, про що він промовчав?

Клубу Морозка було присвячено великий документ на тридцять сторінок. Сам Андрій — аспірант кафедри філософії, звільнився з університету, у якому пропрацював майже п’ять років, без вказівки вагомої причини. Свіжоспечений філософ-езотерик почав збирати навколо себе людей, захоплених астральними прогулянками, теорією реінкарнацій та всякою теологічною мішурою. Загалом, невдах. За весь час існування клубу були спроби узаконити суспільство фриків, усі, як одна, провальні.

Навколо клубу Морозка гуляло багато чуток. Начебто його члени, прикриваючись ментальними практиками, насправді сатаністи, і збираються кілька разів на тиждень із вельми певною метою — викликати у світ Антихриста й запустити маховик апокаліпсиса. Інші стверджували, що Андрій — Казанова двадцять першого століття, і спокушає молоденьких дівчаток, а в клубі його щоп’ятниці відбуваються справжнісінькі оргії.

Дехто шепотівся, що насправді Морозко — нащадок славетного графа Влада Цепеша, тобто Дракули, і заманює людей, щоби пити їхню кров.

Люди здатні вигадати трагедію з нічого. Особливо мені сподобалося порівняння з Казановою. Цей невдаха — спокусник століття?

Найзагадковішими в діяльності клубу усвідомлених сновидінь Морозка були дві смерті. Обидві — за дивних обставин. Одна дівчина після відвідування клубу вночі раптово впала в кому, а потім, пролежавши кілька місяців, померла в реанімації. Через пів року двадцятирічний студент зістрибнув із даху тієї самої будівлі, у якій збиралися сновиди.

Ось воно що… Я одразу відчула, що із цим будинком щось не так. І не тільки я — навіть Леся, не обтяжена даром донора, відчувала негативну ауру того місця.

Втім, прямих зв’язків зі стриксами ці смерті не мали. Швидше за все, саме будівля мала такий вплив на душі молодих людей. У документах згадувалося, що раніше там був розташований будинок скорботи. Не дивно, що негативний фон зашкалює. Емоції теж залишають сліди, причому ці сліди часом тримаються кілька століть. Психлікарні та цвинтарі — у деяких випадках найкращі місця для стрикса, щоб урятуватися від голоду. Щоправда, ковбасить потім кілька тижнів від липких, густих уривків страху та болю, які проникають під шкіру й майже стають твоїми особистими емоціями.

По суті, ніяких особливо страшних речей, які доводять вину Віктора, на флешці не знайшлося. У парі місць увага акцентувалася на його близькому знайомстві з Бородіною, візитах до Світлани додому, яких бути не могло, адже інакше вона б обов’язково зі мною поділилася, та інтересі до рудоволосої Аліси, приправленому їхньою останньою сваркою в клубі Андрія.

Інтерес до горезвісного клубу цілком можна було списати на зацікавленість саме снами, а не молодим донором, у тілі якого я перебуваю.

Гоша сказав, що знайшов флешку на столі в батька, але що, коли він бреше? Для чого Віктору зберігати компромат на себе? Якщо Єгор має рацію, і Гоша справді… того… Маніяк!

Від цієї думки стало чомусь весело.

Вино закінчилося дуже швидко, й опівночі ми замовили доставку в цілодобовому супермаркеті. У підсумку у відрі зі сміттям сиротливо причаїлося дві пляшки, а залишки третьої Єгор із переможним виглядом розлив по келихах. Доїв останнього желейного ведмедика і викинув пачку разом із пляшкою у відро. Жадюга!

— Міг би й поділитися, — пробурмотіла я. — Я тобі, між іншим, шикарну вечерю приготувала.

— Ти й так з’їла майже всю пачку, — обурився Єгор.

Нахабна брехня! Я лише спробувала. Спочатку мені попався ведмедик із лимонним смаком, а потім я вирішила, щоб зрозуміти, який найсмачніший, треба скуштувати всі види. У результаті зрозуміла, що чорничні — найкращі. А те, що їх найбільше було в пачці, у тому я не винна.

— У мене голова паморочиться від цієї інформації, — зізналася я і одним духом допила вміст келиха. Стілець небезпечно хитнувся, стіна відсахнулася вбік, але відразу стала на місце — Єгор утримав мене від падіння. Ну чи стіну… Здається, він її трохи підпирав.