Розділ 8

Друг — це той, хто дає вам повну свободу бути собою

Д. Моррісон

Сукня була настільки ж дивовижною, наскільки і провокаційною. Класичний червоний, спідниця в підлогу, струмінь тканини. Суворість ліфа і величезний, до самих сідниць, виріз на спині. Вона ніби шилася для цього безглуздого тіла, приховуючи гостроту кутів і підкреслюючи округлості. А як дивовижно виглядали у вирізі гострі лопатки! І ненависне руде волосся, відтіняючись кольором тканини, наче спалахувало вогнем, оживало. З макіяжем та відповідною зачіскою вийде образ підступної спокусниці, яка замаскувалася під невинність.

Усе ж будь-які, навіть сильні дівчатка, хочуть гарну сукню. Я не була винятком. Ще в юності навчилася рятуватися від стресу шопінгом. Сьогодні ступінь стресу тягла на пару таких суконь, тому я різко звернула в найближчий бутік, поки Миша не встигла обуритися.

— Вам так личить! — захопилася продавчиня, змахуючи штучними віями. Що личить, я і без неї бачила. І взагалі бачила себе… іншою. Колишньою. Десь там, за скутістю незграбного тіла, за вкритою іржею ластовиння шкірою, за вузьким і безглуздим обличчям прозирала колишня Яна. Скроєна за відмінними формами, акуратно пошита і відшліфована до блиску. Та, яку я зробила сама. Ідеальними не народжуються, ними стають. Через біль, кров та масу зусиль. Через «не можу». Долаючи будь-які слабкості.

Я дивилася на сукню і думала, що зможу вибратися із цього лайна. Просто потрібні час та зусилля. А ще невеликі радощі у вигляді покупок.

— Беру, — впевнено сказала я, відвернувшись від дзеркала. Підберіть, будь ласка, туфлі та клатч. Срібло, золото, беж… Мабуть, краще беж. Сукня і без того яскрава.

— Лисичко, ти чого? — До Миші все ж повернулася мова. І, напевно, я надто нетипово поводилася… нетипово для Аліси. Але я втомилася зображати й наслідувати. Втомилася бути маріонеткою. — Ти бачила, скільки воно коштує?

— Я її беру, — твердо повторила я, ніби цими словами могла відвоювати право на безрозсудні, але такі потрібні серцю покупки.

— А як же Ізраїль? Земля обітована? Ти ж два роки гроші відкладала, так мріяла поїхати…

— Єгор обіцяв відвезти, — нахабно збрехала я. Втім, ще кілька таких суконь, і знайти того, хто, справді, відвезе, куди захочу, стане простіше. Я ще раз кинула задоволений погляд на власне відображення в дзеркалі. Виявляється, у цій худорлявості, у цій зайвій, на перший погляд, щуплості є своя привабливість, варто лише підібрати потрібне вбрання.

— І ти поїдеш? — обурилася Леся, відволікаючи мене від споглядання цієї поки що недосконалої, але вже привабливішої фігури. — З ним? За його кошти? Це ж… це…

— Ти проти проституції, я пам’ятаю, — я скривилася, приховуючи свербіж роздратування. Наївна принциповість у поєднанні з різкістю та чітким бажанням говорити тільки правду й лише в обличчя змішувалися в цій дівчині та робили її особистість багатогранною та гострокутною. Що не фраза, то можливість напоротися на міну обурення. — Але, на мою думку, ти надто зациклена на грошах. На тому, хто й кому скільки винен. Що за все в житті треба платити. Це, до речі, майже завжди правда, але є і безкорисливі речі, чи не так? Бажання зробити приємне. Почуття, стосунки.

— Секс, ага, — кивнула вона. — І ти збираєшся продати його за квиток на літак.

— Я збираюся в бажане місце з коханим чоловіком, — поправила я. — Бачиш, будь-яку ситуацію можна трактувати по-різному. Наприклад, ця сукня — мій спосіб сказати йому: дивись, я сьогодні вродлива для тебе. Чоловікам це подобається. Спробуй якось зі своїм цим… червонооким.

— Тобто ти його того… кохаєш, чи що? Єгора? По-справжньому?

Я знизала плечима, зберігаючи незворушний вигляд. Тему наших із Єгором стосунків краще не зачіпати зовсім, але, якщо раптом буде поставлене питання, я маю легенду. Вигадану ним самим, до речі. Прикриватися нею зручно… поки що. А там буде видно. Спершу треба розібратися з маніяком.

— Оце так! — захоплено завершила Миша безладний ряд своїх вигуків.

Повернулася продавчиня, навантажена купою коробок, почала щебетати щось про чудову італійську шкіру, пхати мені під ніс одну пару туфель гіршу за іншу, але була зупинена суворим поглядом. Вона замовкла і відійшла вбік, надавши мені можливість самій обирати. Ненавиджу, коли втюхують те, що з минулого року не продалося. Я вже майже прийняла рішення взяти тільки сукню, а взуття та аксесуари підібрати в іншій крамниці, коли мені на очі попалися вони. Ідеальні туфлі до цієї сукні. Високий підйом, шпилька, але, водночас, дуже зручні. Тонкий ремінець, золота пряжка у вигляді метелика. Під них знайшовся витончений клатч із такою ж пряжкою, ніби на замовлення.

— Упакуйте, — кивнула я продавчині.

Миша мовчала до самого виходу з крамниці. Ішла й дивилася собі під ноги, думала про щось своє, а на вулиці раптом обернулася і глянула на мене дуже пильно.

— Ти змінилася, — сказала глухим голосом. Смикнула недогризок шарфа і якось розлючено додала: — Якісь шпигунські ігри, схибленість на речах, тринькання грошей, підозрілі зв’язки з усякими товстосумами. Ти в щось вляпалася? Кримінал? Наркотики?

— Не верзи дурниць. Які, до біса, наркотики?

— Я не впізнаю тебе. Дивлюсь і думаю: де моя Лисичка? Ще тиждень тому була, а зараз якась ліва дівчина. Вірила б у теорію про інопланетян, запідозрила б підміну.