Розділ 4

Недостатньо шукати докази там, де очікуєш їх знайти. Іноді варто зазирнути в найнесподіваніші місця.

А. К. Грін «Справа Лівенворта»

Усередині панувала напівтемрява. Приглушене світло ламп, розстелені на підлозі килимки для йоги, у дальньому правому кутку — кулер, а поряд на столику — чайник, і ваза з пряниками. Кімнатою були розвішані ловці снів, вони гойдалися від протягу та гіпнозували.

Загалом у приміщенні зібралося людей тридцять, віком від п’ятнадцяти до п’ятдесяти. На деяких обличчях відбивався явний скептицизм — мабуть, новенькі. Ті, що прийшли на презентацію. Вони сміялися, розглядаючи тих, хто почував себе тут, як удома. Старожили сиділи на килимках у позі лотоса і смиренно дивилися на Андрія, який із виглядом гуру поважно ходив між рядами. Цирк якийсь!

Миша сховала-таки телефон і сиділа з напівприкритими очима, ледве помітно ворушачи губами і зрідка здуваючи із чола неслухняний чубчик. Молиться, чи що?

— Проходь, Алісо, — великодушно дозволив мені Андрій і вказав кивком на вільний бузковий килимок поряд з Ольгою, яка при цьому глузливо підняла брову. А дівчина виявилася непростою. І знає більше, ніж треба, у чому щойно мене запевнила. Чого домагалася? Невже в Ольги своя гра? Якщо так, обов’язково це з’ясую. Ненавиджу, коли лізуть, і без неї проблем вистачає.

Я усміхнулася їй найщирішою усмішкою, на яку тільки була здатна в тому стані, акуратно поклала телефон Андрія на столик і опустилася колінами на тверду підлогу. Мабуть, із міні я переборщила, не подумала про формат зустрічі. Тут просторі джинси із шафи нашої задрипанки прекрасно підійшли б. Але що є. Зрештою, вміння перетворювати недоліки на переваги — дивовижне мистецтво, і в мене завжди до нього був чималий талант.

— Сьогодні ми зібралися, щоби поговорити про величезну таємницю людства, — урочисто промовив Андрій, звертаючись здебільшого до новеньких, які одразу притихли і вслухалися в пафосне лушпиння його піднесених промов. — Чи часто ми думаємо, що таке сни? Хаотичні образи прожитого дня або інша реальність, збагнути яку нам не дано? Саме тут і саме сьогодні ми відкриємо завісу таємниці, поринемо в містичний бік власної душі…

Слова капали на підлогу гарячим воском, повітря згустилося, стало щільним. Я з подивом виявила, що майже тремчу, шкіра на руках покрилася сиротами, здиблюючи дрібні руді волоски. У вухах неприємно гуло, голова ніби наповнилася гарячою в’язкою рідиною. Вона плюхала всередині, обпалюючи потилицю. Хтось галасливо дихав поруч, але я вже важко розуміла, хто, і де я взагалі перебуваю. Тихий і водночас владний голос заколисував, зміст сказаного вислизав, губився, і я ловила його все насилу, намагаючись зрозуміти, вдатися в деталі, але слова, розсипаючись дрібним бісером, зникали назавжди.

Андрій говорив про користь усвідомлених снів, пізнання себе, пошуки розвʼязання реальних проблем шляхом програвання ситуації уві сні та повного осмислення невдач і успіхів. Усе це непотрібне лушпиння слів, якими напихають новачків в езотеричних вченнях, не несла абсолютно ніякого сенсу, проте мені бачилося щось важливе в усьому цьому, немов та, хто раніше була мною, виривалася на волю, тіснила мене з тісноти власного тіла. Рвалася в життя.

Чи може так статися, що Аліса не загинула, а причаїлася десь у глибині моєї свідомості, у найзатишніших куточках незграбного тіла, і тепер намагалася вигнати мене невідомими прийомами доморощеного екзорцизму? Що якщо саме вона кидалася в мене саморобними бомбами із сильних емоцій, спонукаючи вийти з рівноваги та зірватися, віддаючи їй контроль? І що буде зі мною, якщо в неї вийде? Куди я тоді подінусь?

— А тепер ми поринемо в перший у вашому житті стан спокою і споглядання, — увірвався в думки голос Андрія, руйнуючи мої тендітні припущення і відганяючи страхи. — Ті, хто тут уперше, заплющте очі та впустіть у голову абсолютну тишу. Сконцентруйтеся, розслабтеся та спробуйте розчинити думки в глибокому спогляданні себе зсередини. Пам’ятайте, думки тепер — перешкода до пізнання своїх можливостей, перша сходинка до усвідомленого сновидіння — вміння відключати їх.

Що за маячня взагалі? Валити треба, шукати Віктора. Нехай допоможе, бо скоро ця тихенька руда мене заб’є, і залишаться від Яни тільки ріжки та ніжки… Ніжки, втім, не мої.

— Алісо, попрацюй з Ольгою сьогодні, — пролунав біля самого вуха рваний шепіт Андрія, і він знову перемкнув увагу на новачків.

Та ви знущаєтесь!

Ольга не зводила з мене жадібного погляду і млосно облизувала губи. Рука її виявилася м’якою та теплою, дотик — вимогливим. Великий палець із яскравим манікюром ковзнув до мого зап’ястя, від погладжування шкірою поповзла електрика. Шум у вухах посилився, дихання збилося, груди скувало, наче залізним кільцем. А потім схлинуло. Різко. Накотила слабкість, підлога небезпечно нахилилася, того й дивись перекине… Обійми душили, від солодкого запаху дешевих парфумів нудило.

Вибратися! І з обіймів, і з кімнати, і із цього тіла — потворного, ненависного. Втекти… куди?

— Твій страх на смак, як прокисле молоко, — невдоволено прошепотіли мені на вухо і злегка відштовхнули. — Хіть солодша.

— Що?!

Губи пересохли, а нижня так і зовсім тріснула, як перестигла слива. Солона кров п’янила. Чи то була не кров? Слабкість обернулася полегшенням, шум у вухах зник, перед очима прояснилося.