РОЗДІЛ 32. ЗА ЙОГО ПРАВИЛАМИ

— Я хочу вибачитися за свою вчорашню поведінку, пане Кароль. Щось мене понесло, — сказав Отто з екрану сувою. — Але от побачив вас і не зміг втримати вибуху радості.

— Мені приємно, що я вас так потішив, але не сказав би, що це було взаємно, — відповів я, підв’язуючи халат пасом. — А ви тепер щодня дзвонитимете мені о п’ятій?

— А ви ще спите? — спитав він і невинно кліпнув блакитними очима. — Вибачте, для мене п’ята — це вже пізній ранок. А щодо взаємності… часом це розкіш, якої ми не можемо собі дозволити, — він на секунду посмутнішав. — Ви теж мене зрозумійте. Ви любите жінок, правда, пане Кароль? І от уявіть, що ви добиваєтесь уваги якоїсь із них протягом п’ятдесяти п’яти років, і нарешті — ах! — він зробив непристойний жест. — Ви б не впали в ейфорію?

— Ніколи не добивався жодної жінки так довго, — сухо зауважив я.

— Ну, а от мені з вами не пощастило, — сказав він. — Я як подумаю! П’ятдесят п’ять років мого життя! І вчора все закінчилося. Ну, скажіть мені, скажіть чесно, пане Кароль, коли я вам показав координати усіх восьми планет, на яких ви видобували юрреній, що ви відчули?

— Не розумію, про що ви, — сказав я, усміхаючись.

Він махнув рукою.

— Ще не дозріли, бачу. А от я, коли ввечері прийшов додому, то відчув себе навіть трохи спустошеним. Криза цілі. От поселитесь ви на Окрі, і що я робитиму? — він подивився на мене сумно і зітхнув. — Таких цікавих і хитрих чорних геологів, як ви, більше у трьох світах немає. Прийдеться ловити всякий дрібний непотріб, — він зітхнув ще раз.

— Від усієї душі вам співчуваю, — сказав я.

Ми помовчали. 

— Почекайте, — я усміхнувся, — може, ще все обійдеться з вашою кризою цілі. Адже доказів у вас немає жодних. Я собі зроблю кави, ви не проти?

— Зробіть, зробіть… Доказів немає, але навіщо вони мені потрібні? — спитав Отто, опускаючи блакитні очі, коли я повернувся з кавою. — У мене є щось краще – Крісті. Точніше так: у мене є пані Готра, у неї є Крісті, у Крісті є ви, отже, ви є у мене. Я терплячий, як ви могли зрозуміти, пане Кароль. Почекаю пару тижнів, поки ви не засумуєте за дочкою. Ви емоціонал, триматися не вмієте зовсім. Ось тут запалилося, — він накрив долонею ліву частину грудей, де у нього теоретично повинно було бути серце, — і — понеслося! Я вас не осуджую, особисто для мене це велика удача, — він розвів руками, — ну а далі: явка — цариця всіх доказів.

Ми помовчали знову. Я сказав:

— Тепер мені зрозуміло, чому ви з’явилися переді мною на Калу в такому дивному вигляді. Щоб я сам підійшов? Нюхали?

— Звичайно. Вам сподобалися мої червоні квіти? Взагалі-то за планом ви повинні були дати мені в морду чи хоча б штовхнути. Але нічого, я і так унюхав, що треба, — він цмокнув язиком. — От, ця пані Готра!.. Взяла і розповіла мій найголовніший секрет. Мені було би приємно спостерігати, як ви мучаєтеся здогадками.

— Ну, і що ж ви тоді унюхали? — спитав я, сьорбаючи каву.

— Чесно кажучи, пане Кароль, моя калуанська вистава — це було вже з відчаю. Я зрозумів, що так я ніколи вас і не зловлю. Доказів ви не залишаєте. Спіймати на гарячому… теж не виходить. Ви ж злодій, що нишпорить не у домі, а у Всесвіті. Планет-то не десять штук. І я вже майже змирився з тим, що коли наш загальмований і, скажімо відверто, тупуватий Інститут геології Всесвіту, добереться до чергової планети, де, можливо, є поклади юрренія, покладів вони там не знайдуть, а знайдуть уже пустий кар’єр. Це на тій-то планеті, де ніколи не ступала нога людини. Тоді вони будуть довго дивуватися, зв’яжуться з Інститутом ксенології і повідомлять, що знайшли сліди діяльності інопланетної цивілізації. Їх там уже знають і відразу посилають якнайдалі. Тоді вони дзвонять моєму начальству, моє начальство викликає мене і дуже лагідно питає: “Доки?!” Як я від вас втомився, пане Кароль, їй богу! Ви так смачно п’єте каву, я теж захотів. Почекайте, — він вийшов з кадру, і я почув клацання синтезатора.

— Я і далі не розумію, про що ви говорите, але дуже цікаво, — сказав я, коли він повернувся.

Отто широко усміхнувся і показав мені просту білу чашку:

— Зате ми розуміємо один одного в питаннях кави. Я теж завжди п’ю чорну гірку. Так само, як ви, вважаю, що цукор і вершки — це ґвалт над напоєм.

Я поставив свою чашку на столик, стиснув долоні, зробив великі наївні здивовані очі і вигукнув:

— Боже, боже, звідки ви знаєте, яку каву я люблю?! На таку реакцію ви чекали, герр Лібхен, чи що?

Отто мало не впав під стіл зі сміху. Закінчивши сміятись, він сказав:

— Ой… — витер очі. — За що я люблю вас, емоціоналів, так це за ваші кумедні мінівистави.

— На здоров’я.

— Так-от. Повертаємось на Калу. Я вирішив обнюхати вас на предмет Ані Стоун, ну, а раптом? Звичайно, виявилося, що це пусте. Якби я їй щось зробив, ви б страшенно засмутилися і знайшли собі іншу. Звичайно, залишалася ще Мадлен Гартман, дуже дорога для вас людина, але… — він махнув рукою. — По-перше, трудно досяжна. По-друге, навіть якщо б вдалося її якось вивабити з Тонтон-18 і викрасти… Ну, вона залишила після себе в нашому Департаменті довгу пам'ять. Який сенс із нею зв'язуватись? Або це закінчиться просто нічим, або вона покладе всю охорону, засуне термогранату особисто мені в дупу, викраде найкращий наш корабель і повернеться до свого звіроподобного супруга. Воно мені треба, потім це все пояснювати своєму начальству? 

— Та ще й з гранатою в дупі, — додав я.

— Саме так, саме так… — сказав Отто задумливо. — І тут! О, щастя! Я розумію, що у вас є дитина і ви, дивак, її по-справжньому любите, забути не можете. Я знайшов її значно раніше, ніж ви, і чекав на вас на Землі. Бачте, пане Кароль, не той розумник, хто гасає по всьому Всесвіту за злочинцем, а той, хто на нього чекає в потрібному місці в потрібний час. А потім ви ще закохалися в Абху, ну, це взагалі, було для мене комбо удач. Ви зрозумійте, пане Кароль, я кращий, ніж ваш найкращий друг. Ніхто за вас так щиро, як я, не порадіє. Народження дітей, щире та ще й взаємне кохання… все це для мене шанси мати вас отут, — він показав мені кулак.