РОЗДІЛ 19. РАДХАРАНІ

Я стояв на порозі, оглядав порожні крісла та столи, і до мене поступово доходило, що ідея спілкуватися зі своїми рідними дітьми в сучасному суспільстві набагато оригінальніша, ніж я собі уявляв.

Ззаду хтось доторкнувся до мого плеча. Я обернувся.

— Ви Анжей, правильно? Анжей Кароль? — спитав білявий хлопець зі світло-блакитними очима. Я впізнав його. Це був той телекінетик, який на відео вчив Крісті пересувати предмети силою думки.

— Так, — відповів я, простягаючи руку. — Добрий день.

— А я Петрик, перший вихователь Крісті. Мене Брі просила ввести вас в курс усього, що у нас тут відбувається. Ви хочете спілкуватися з Крісті, правильно?

— Так, дуже, — відповів я.

— Ну, ходімо, — він вказав на бузкові двері. — Що ж ми стоїмо в коридорі?

Ми зайшли.

— Дивіться, Анжей… Чаю хочете? Чи, може, волієте кави?

— Ні, нічого, дякую.

— Так, про що це я… От, сідайте, — ми сіли у зручні світло-фіолетові крісла біля відкритого вікна. — У вас є три варіанти взаємодії з дочкою. Сьогодні я вам про них розкажу, і вам потрібно буде вибрати один із. Вони вимагатимуть різних зусиль і з нашої сторони, і з вашої.

— Уважно слухаю.

— Варіант перший: просте спостереження. Ви не змінюєте свого способу життя, працюєте, де хочете, літаєте, де хочете. Ми вам просто присилатимемо більше відео з Крісті і відповідатимемо на всі ваші запитання. Ви будете знати, як вона дорослішає, але у її житті наче і не з’явитеся.

— Ні, це мені не підходить. Які є ще варіанти?

— Варіант другий. Назвімо його “близький друг”. Тут є також свої плюси та мінуси. Ви вивчаєте необхідний мінімум із дитячої психології… Діти, розумієте, вони, як інопланетяни… Дуже багато особливостей. Щось треба просто знати. Курс психології триватиме місяць-півтора. Залежить від вас. Після цього ви зможете познайомитися з Крісті особисто і почати спілкуватися. Ми будемо запрошувати вас у дні розвитку, і ви розповідатимете про свої… Ви де працюєте?

— Граю на Біржі.

— Мммм…. ну… А маєте, може, якесь хобі, захоплюєтесь чимось?

— Так. Геологією.

— Оце більше підходить. Біржа теж добре. Діти повинні отримувати уявлення про всі сторони буття. Але цінні папери — це все-таки для іншого віку, ймовірніше, для семи-восьми років. А геологія — це те, що треба.

— Ви згадали, що у цьому варіанті є свої плюси та мінуси.

— Так, так. Плюс знову в тому, що ви розпоряджаєтеся своїм часом, як хочете. Проживаєте, де хочете, просто, коли буваєте на Землі, заходите в Радхарані. Мінус — Крісті так і не знатиме, що ви її батько.

— А третій варіант?

— Третій варіант… чесно кажучи, я не пригадую, щоб його хтось колись обирав. Треба буде оселитися десь неподалік, наприклад, у Пуні. Нашик чи Мумбаї також підходять.

— Я уже живу в Мумбаї, — вставив я.

— Правда? Це чудово. Графік зустрічей за такої умови стає вже регулярний, як розклад. Це принциповий момент, найважливіша відмінність цього варіанту від попереднього.

— Чому?

— Тому що, як оберете другий варіант, Крісті нічого від вас не чекатиме. Прийшли ви у день розвитку — добре. Не прийшли — то прийде хтось інший. А у третьому варіанті вона вже буде на вас чекати, буде розраховувати на вас. Ви поступово станете для неї особливою людиною. Вона буде на вас покладатися. І ви не матимете права її підвести.

— Ясно. Третій варіант.

— Ви впевнені? Я ще забув сказати, що у випадку такого вибору півторамісячні курси розтягнуться на усе життя. Адже Крісті буде рости і змінюватися, а разом із нею буде змінюватися й підхід до неї.

— Це не проблема. Я люблю вчитися. Я впевнений, і я обираю саме цей варіант.

Петрик ледь помітно схвально кивнув.

— Ага, і ще одне. До третього варіанту можна буде перейти тільки після року варіанта з близьким другом, і тільки якщо Крісті сама вас обере, виділить серед інших відвідувачів, якщо ви зможете стати для неї особливою людиною. Так би мовити, у вас рік випробувального терміну.

— Добре, я згоден.

— Тоді у нас дуже багато роботи, починаємо, — він плеснув у долоні, завіси на вікнах опустилися, а великий екран у передній частині зали увімкнувся.

Через п’ять годин, коли ми з Петриком розсталися, попередньо перейшовши на ти, і я попрямував до брами ком’юніті гарною зеленою стежкою, голова у мене гула від величезного обсягу інформації більше, ніж після розмов з О-га. Я здавав собі справу, що вивчити треба буде багато, але не припускав, що стільки. Істинно, діти — це інопланетна раса.

Повернувшись до Мумбаї, я насамперед надиктував головні моменти з того, що почув сьогодні від Петрика, щоб не забути.

Закінчив я о другій ночі, але відчував, що від перезбудження і величезної кількості вражень сьогоднішнього дня заснути не зможу. Я подивився, котра тепер година на базі Тонтон-18 та подзвонив.

— Привіт, Анжей!

— Привіт, Мадлен! Як справи?

— У нас усе по-старому. Я щойно закінчила інтерв'ю давати одному тут блогеру, подивися, якщо буде час. Та все це дурниці! Розповідай, що у тебе!

Тут у кадрі з’явився Ганс із якимось хитрим приладом, подібним до молекулярного паяльника, у руці:

— О, дядечко Анжей! Привіт! Подивися, що я зробив!

— Привіт, Ганс! Справляє враження, а що це? 

— Це атомарний паяльник. Він як молекулярний, тільки більш досконалий. Я вже випробував, пайка виходить набагато міцнішою. Після молекулярного я можу розламати руками, а після атомарного — ні. Ламається де завгодно, але не на паяному шві.

— Надзвичайно! Ти просто молодець! — сказав я щиро і захоплено. — Зробиш один такий для мене? Може стати у нагоді.

— Обов’язково, дядечко Анжей! — вигукнув Ганс, і очі його засяяли. — А ти скоро до нас прилетиш?

— Еммм… не знаю. Власне хотів зараз це питання обговорити з тітонькою Мадлен, — вона пирхнула.

— Ну, ви тоді говоріть, а я піду паяльник збирати. Па, дядечко Анжей!