РОЗДІЛ 12. КРІСТІ ТА ІНШІ МІСТИЧНІ ІСТОТИ

Наступної ночі я безсовісно проігнорував свої обов’язки з дослідження планети-тюрми Окрі. Я підозрював цю планету в тому, що вона є та сама І-о з дикунами та дерев’яними списами. Я сподівався, що її відвідував колись і міг відвідати у майбутньому О-га. Проте я вирішив, що одна ніч все одно нічого не змінить, дочекався, поки Ані засне і пішов у вітальню.

Там я розгорнув сувій, посидів над ним хвилинку, зосередився і подумав:

— Радхарані.

Сувій тієї ж миті видав мені багато пошукових результатів, серед яких переважала релігія, міфологія, езотерика, і не було жодного, потрібного мені.

Я уточнив:

— “Радхарані”, ком’юніті.

Цього разу першим результатом пошуку була невеличка довідка: адреса, канал зв’язку, ім’я та прізвище директора, а також маленька фотографія, на якій висока жінка індійського типу зовнішності стояла серед групки дітей, що весело сміялися. Дітей було восьмеро: п’ятеро хлопчиків і троє дівчаток. Я збільшив фотографію і уважно вдивився у дівчаток. Я ж навіть і не уявляю, як вона виглядає зараз. Потім я позирнув на рік, у якому було зроблено фотографію (10023) і зрозумів, що її тут, звісно ж, немає.

Я зволікав кілька секунд, а потім натиснув на спот. З сувою на мене глянула та сама висока жінка. Вона усміхнулася і сказала:

— Привіт, — я сквапливо смикнув себе за ліве вухо, перемикаючи звук на внутрішній імплант, щоб не будити Ані. — Моє ім’я Абха Лаванья Готра. Я директорка ком’юніті “Радхарані”. Якщо ви тут, то, найімовірніше, ви батьки дитини, про яку ми дбаємо в цей момент, — у неї над лівим плечем з’явився напис “Я батько”, — або майбутні батьки, які хочуть більше довідатись про наше ком’юніті, — над правим плечем з’явився напис “Я майбутній батько”.

Абха замовкла, а я подумав, що протягом останніх двох із половиною еталонних років вона зовсім не змінилася. Колись я так само зайшов на цей спот, і вона казала ті ж слова. Тільки тоді я натиснув напис над її правим плечем, а сьогодні надійшов час натискати лівий. Я посидів деякий час, нічого не обираючи.

— Зробіть ваш вибір, будь ласка, — сказала Абха усміхаючись.

Я натиснув на “я батько”. Вона заговорила знову:

— Імовірно, ви хочете отримати інформацію про вашу дитину. Але спочатку ознайомтеся з правилами, загальними для усіх земних ком’юніті. 

Я натиснув на “ознайомитися з правилами”. Абха сказала:

— Правило перше: з дитиною можливий тільки особистий контакт. Ми не дозволяємо батькам відвідувати дітей у вигляді лінго-голограм. Багато хто з вас незадоволений таким станом речей, оскільки ви працюєте на інших планетах і дуже зайняті. Але нашим головним принципом є: “З дитиною може спілкуватися лише той, хто має на неї досить часу”. Перед першою зустріччю ви повинні відповісти на кілька питань мені або одному з моїх заступників також особисто.

Внизу з’явився маленький білий напис “Записатися на співбесіду”. Я уважно подивився на нього, але натискати наразі не став.

— Правило друге: — продовжила радісно усміхнена директорка. На мою думку, її усмішка не відповідала тому, що вона говорила, але, вочевидь, вона усміхалася так завжди. — Можна спілкуватися за допомогою теле-, радіо- або ку-зв’язку, але за однієї умови. Дитина сама з вами зв’яжеться, якщо ви її чимось зацікавите або привабите.

“Як Ані зі своїм батьком”, — подумав я.

— І правило третє, найважливіше для батьків: забудьте, що ви батьки. Віддавши дитину до ком’юніті, щойно вона народилася, ви відмовилися від будь-яких особливих прав і привілеїв на спілкування з нею. Тепер ви — один з багатьох відвідувачів, які приходять у гості до дітей у дні комунікації. І яких ваша дитина, побачивши краєм ока, можливо, наступного дня забуде, — продовжувала Абха, дивлячись мені в очі. — Ви не маєте права підходити до дитини першим, першим починати розмову, повідомляти, що ви є її біологічним батьком. Дитина повинна сама захотіти спілкуватися з вами. Якщо ви порушите ці заборони, ми попросимо вас піти і не наближуватися до “Радхарані” аж до випускної церемонії, яка відбудеться, коли вашій дитині виповниться двадцять років, — вона зробила паузу і знову усміхнулася. — Бажаю вам і вашим дітям гармонії та щастя.

Абха Лаванья Готра замовкла. Деякий час ми мовчки спостерігали одне за одним, а тоді я раптом помітив, що у лівому нижньому кутку сувою з’явився сірий непримітний напис “Побачити свою дитину”. У мене бухнуло серце, і я швидко натиснув на нього.

Тепер замість Абхи на сувої відображався довгий список імен і прізвищ, розташованих в алфавітному порядку. З кількості пунктів було зрозуміло, що ком’юніті величезне. Я сквапливо посунув список до літери К, не розуміючи, сортовано його за прізвищем чи за ім’ям. Хоч у моєму випадку це не має значення — у неї і перше, і друге починається на К.

…Камілла Оррі… Кирило Стеценко… Клара Муан… Крістіан Руже…

…Крісті Кароль…

Від усвідомлення, що зараз я побачу її, у мене всередині утворилася дзвінкий вакуум. У ньому не було жодної думки, тільки голосно бухало серце. Я натиснув на “Крісті Кароль”. Але її я ще не побачив. Замість неї переді мною був список з десяти пунктів. Перший був такий: шість місяців, п’ятнадцять днів (0:59). Другий: вісім місяців, три дні (1:08). І так далі. Я натиснув на перший.

Я побачив маленьку дівчинку з кучерявим чорним волоссям, великими очима невизначеного кольору, пухкими щічками і такими крихітними пальчиками, що я на мить взагалі засумнівався, чи справжні вони, і чи можуть існувати у природі ручки такого розміру. Дівчинка була одягнена у яскраво-червоний комбінезончик і світлу футболку. І вона повзла просто на мене. Повзла дуже невпевнено, наче не знаючи правильної послідовності рухів. От вона перенесла вагу вперед і вліво, але забула витягнути ліву руку. Положення її стало небезпечним, і я почав переживати, що вона зараз упаде. Вона постояла ще секунду, задумливо дивлячись на мене, спираючись тільки на праву ручку, сильніше нахилилася вліво, та раптом, не маючи опори, впала і вдарилась обличчям о підлогу.