17 розділ

Збиратися в школу ми почали з Мартою десь у пів на сьому. Першим уроком стояла література, а тому дуже важливо було не запізнюватися: прізвище Марти починається на «Б», вона перша у списку, а значить, є вірогідність, що першу представляти проєкт викличуть її, а отже, заодно й мене. Ми ще раз вкотре перечитали сценарій до презентації, витративши на це хвилин п’ятнадцять, і зі спокійною душею пішли до школи. Снідати не стали, бо не було бажання. Я хотіла пригостити Марту яблуком, але вона відмовилась.
 
Сталося, як гадалося: вчитель викликав за алфавітом. Завжди важко відповідати першими, але ми з Мартою впевнено представили наш проєкт. Я трохи хвилювалась, але, думаю, це ніхто не помітив. Вчитель схвально кивав головою і інколи задавав навідні питання. Нашу тему ми вивчили добре, а тому не було складно давати йому відповіді. Все пройшло чудово.

Після уроку я дала Марті «п’ять» і вона з посмішкою мені відбила. З нас вийшла прекрасна команда. Я була б не проти ще зробити з нею якесь спільне завдання. Добре, коли вчителі дають вибір самим обрати пару, а не ставлять навмання. Навіть не знаю, як би було жахливо, якби мене поставили разом із Назаром. Я би просто сама усе зробила, а хорошу оцінку поставили б нам обом. Це несправедливо. 

Наступним після двох уроків літератури була геометрія. Вчителька розповідала нову тему. Математика завжди давалася мені, м’яко кажучи, нелегко, як і усі інші точні науки. Я намагалась зосередитись, але в голову лізли одні й ті самі думки з приводу мого сьогоднішнього сну про Іллю. Я не знала віщий він чи ні, і це мене пригнічувало. Витягнувши непомітно телефон із рюкзака, я написала йому повідомлення у месенджер: «Привіт! Зустрінемось сьогодні?» і поставила режим без звуку. Через кілька хвилин Ілля відповів, що не проти, і спитав, де назначаємо зустріч. 

Я швидко набрала текст: «Може, посидимо у кафе біля мого дому? Мама не дозволяє мені серед тижня затримуватися у місті…» Незабаром отримала нове повідомлення сповіщенням. Зверху було написано, що він згоден. Ось і чудово. Їхати до нього в гості я правда не могла, і причини були дві: мама дійсно не буде у захваті, що я десь гуляю, а не одразу йду додому робити уроки, а друга – Марта. Якщо я поїду до Іллі, вона про це, звісно, дізнається. Я досі не розуміла, подобається він їй чи ні, але поводила вона себе доволі дивно. 

Я відклала телефон і позіхнула, обернувшись на вікно. Зустрівши погляд Марти, яка дивилась у мою сторону, я посміхнулась. Однокласниця відповіла мені взаємністю і відвела очі на вчительку. Я опустила очі на підлогу, зрозумівши, що вона щойно бачила, як я з кимось переписувалась. І що з того? Я можу спілкуватися з ким завгодно. Це не обов’язково має бути Ілля, Марта ж це розуміє? І взагалі… Чому я про це думаю? Можливо, вона просто дивилася у мою сторону без причини. Хотілося б вірити, адже якщо ні… Я не хочу ставати між ними, це по-перше. По-друге, мені відверто не подобається, коли за мною отак стежать. Сподіваюсь, я просто себе накручую, і Марта насправді нишком не заздрить моїм відносинам з її сусідом зверху і не ненавидить мене за це. 

Після четвертого уроку ми нарешті пішли снідати. Я перекусила яблуком після літератури, а тому, на відміну від Марти, сильно голодною себе не відчувала. За столом ми пошепки повторили відповіді на можливі завдання до самостійної роботи, яка, можливо, мала би зараз бути.

— Сильно не надійся, гаразд? — мовила я. — Це міг бути просто звичайний сон.

— Я розумію, — сказала Марта, ховаючи папірець з відповідями у кишеню, — але повторити не завадить.

— Все запам’ятала? Тільки ні в якому разі не витягай його під час самостійної. Ну, якщо Тетяна Олексіївна дійсно її проведе.

— Та знаю… Що тобі снилось під ранок?

Рано чи пізно Марта б це запитала. Розповідати їй про вищих тенебраїв і їх полювання на мене, звісно, не можна, а отже, я просто переказала подрузі сон. Немов я знаходилась у якомусь підвалі й за мною хтось біг і наздогнав, а в цей момент вона мене розбудила. Я старалась описати сон сухо та невимушено, щоб Марті не здалось, ніби він дійсно мене досі тривожить. 

— Якщо тобі сняться віщі сни, то чи є вірогідність…

— Не знаю. Не хочу про це думати, — перебила я.

Це був не зовсім сон. Вони дійсно полюють за мною. 

В кабінет фізики я зайшла відносно спокійною. Чому? Може, бо змирилася з тим фактом, що попереду ймовірна самостійна з предмету, в якому я анічогісінько нічого не тямлю. Може, бо в мене були відповіді на завдання і в середині душі я сподівалася, що сьогоднішній сон був віщим. Якщо так, то є можливість отримати дванадцять.

У мене аж очі загорілися. Дванадцять із самостійної з фізики! Найвищий бал! Про це годі й мріяти. Така оцінка добряче б мені допомогла, враховуючи, як я писала попередні роботи. 

Продзвенів дзвоник. Назар спізнився і захеканий сів поруч. Якщо раптом сон виявиться віщим, і самостійна дійсно зараз буде, то мій сусід усе спише у мене. Ну, що ж, хай так. Байдуже. 

Тетяну Олексіївну ми чекали не дуже довго. Як завжди, на підборах і у костюмі, вона, привітавшись з учнями, зайшла в аудиторію, тримаючи в руках наш журнал та ще якісь папери. Серце пропустило удар. Невже і правда самостійна?.. Я глянула на Марту. Вона зустріла мій радісний погляд та впевнено кивнула. Звісно, ликувати завчасно не можна було: раптом завдання будуть зовсім інші? Таке цілком можливо. Я глибоко вдихнула і видихнула. Спокійно. Головне не нервувати.

— Сьогодні в нас запланована нова тема, — мовила молода жінка, — але спершу напишете невелику роботу у вигляді тестів.

І вона почала роздавати завдання, починаючи з ряду, котрий біля вікна. Я поклала долоні на коліна і заплющила очі. Скоро і до нас дійде черга. Якщо запитання будуть ті ж, бачити віщі сни і справді доволі корисно. Власне, як і переконував Дем’ян, наводячи свій приклад про підвищення на роботі. 

Я відірвала чистий папірець із зошита для чернеток, і помітила, що Тетяна Олексіївна дійшла вже до середнього ряду, і незабаром листочок із завданнями опинився в руках Марти. Вона глянула на нього бентежно і якось нерішуче. Я ковтнула слину: невже не те?.. Невже дарма ми витратили сьогодні вранці майже годину на пошук відповідей?..