15 розділ

По дорозі в школу я згадала, що жодного разу не замислювалася про те, чи можуть бути віщими усвідомлені сни. Допоки я не вмію керувати сюжетами своїх сновидінь, мабуть, можуть? Хоча важко уявити транспортний засіб, який би рухався без водія. Наприклад, сьогоднішній сон точно не може бути віщим. А якщо мені знову насниться урок? Скажімо, сидячи за партою, я усвідомлюсь і захочу встати та побігати по аудиторії? Чи може таке трапитися в реальному житті, якщо цей сон запланований як віщий?

От що за дурниці мені приходять в голову. Ким запланований? Їх ніхто не планує, вони просто сняться. Мабуть. У будь-якому випадку, я не стану бігати посеред аудиторії. Навіть уві сні мені це не вдасться — я не вмію бігати, ледве ногами перебираю. До недавнього часу взагалі й кроку ступити не могла в сновидінні. Сьогодні наче ходила, але все одно відчувалася якась скутість і важкість у рухах. Можливо, просто потрібно більше практикуватися?

Цікаво, в наступному свідомому сні Дем’ян знов до мене завітає? Знов глумитиметься, що я чогось не знаю? Мабуть, він вважав, що мені потрібно було самій додуматися, що навіть наявність гальм не зупине автобус. Власне, а чому він так був у цьому впевнений? Я маю відповідь: так працюють сни, якщо вони некеровані. Якби я могла уявити гальма, то вони б з’явилися, і якби я захотіла, то автобус зупинився навіть без них. 

Треба більше практики. Більше усвідомлених сновидінь.

Я зайшла до школи із розумінням, що до дзвоника ще двадцять хвилин. Я сьогодні дуже рано. Кабінет фізики в нас на третьому поверсі, але я досить швидко туди дійшла — за хвилину. У понеділок навіть неважкі предмети здавалися важкими, але фізика точно не входить в їх рахунок. Чому замість того, аби вчити дійсно важливі для мене предмети, я маю просиджувати годинами на непотрібних? 

Ще й Ілля до себе в гості запрошує — написав повідомлення у месенджер. Це було несподівано, адже ми домовлялися на середу, проте він повідомив, що у нього для мене якийсь сюрприз і він хоче, аби я прийшла. Як же він любить інтригувати. Ну як тут можна не погодитись?

Тільки я ж знову спілкуюся з Мартою. Виходить, мені з нею їхати? Вона ж, як завжди, на перехресті махне мені рукою, а що я скажу? Чекай, мені в ту сторону, що й тобі? Подруга поставить питання. Що відповідати? Казати правду? А чому б ні? Я досі знаходила дивним те, що не розповіла їй про наші з Іллею стосунки. Просто я не впевнена щодо Іллі. Не знаю його намірів. Він вже дорослий, може, йому просто цікаво зі мною гуляти? Може, Ілля й не хоче ніяких стосунків зі мною. Так, ми ходили на побачення, що з того? Ми живемо не в минулому столітті. 

Мені не хотілося розповідати Марті про нас із Іллею ще й тому, що я не виключала того, що вона може бути в нього закохана. Так, я знаю, це вже мої видумки, адже подруга ще жодного разу не давала натяків, що їй подобається Ілля. Але раптом?.. Як я виглядатиму в її очах? Ми знову посваримося. І на цей раз вже остаточно. 

Як усе це важко… Можливо, порадитися з приводу цього з Іллею? І що він мені відповість? Ні, це буде тупо. Якщо він не вважає нас парою, то взагалі не зрозуміє, навіщо я питаю про таке і відповість: «Так, розповідай». А якщо й вважає, то все одно те саме скаже. 

Отже, вирішено? Коли ми з Мартою після уроків вийдемо зі школи, то я їй повідомлю, що їду з нею? Розкажу правду.

Аудиторія поступово почала заповнюватися однокласниками. Біля мене вже встиг впасти (так, саме впасти) на стілець Назар, привітавшись зі мною. І навіщо він ходить до школи? Просто протирає штани. 

Марта незабаром також прийшла. Я сподівалася, що сьогодні її не буде. За такі дивні роздуми я подумки назвала себе образливим словом. Ну чого я знову починаю? Так важко сказати подрузі, що я їду до нашого спільного знайомого? Справа в тім, що минулого разу, коли я була у Марти в гостях, я ж вирішила піднятися до Іллі. І я досі пам’ятаю її здивований вираз обличчя, коли я заявила про своє бажання завітати до нього. Для Марти це було дивно? Звісно, вона цього не очікувала, але…

Але треба переставати про це думати, бо вже прийшла вчителька з фізики. З цього предмету в мене тверда сімка — на більше не тягну. Хімію я і те розумію краще, хоча у багатьох учнів з цих двох предметів більш-менш однакові оцінки. Задачі з хімії я ще вирішую, а от фізика для мене, наче темний ліс. Ще й вчителька така… Не любить, коли списують. Зрозуміло, що кожен вчитель вважає свій предмет важливим і хоче, аби діти його вчили та знали, але не давати списувати у випускному класі тим, хто не буде по ньому писати ЗНО… Це якась дикість.

Лабораторну в нас так і не перевірили. Весь урок розв’язували задачі зі старої теми, а в кінці вчителька повідомила, що у середу зробить самостійну. Наступною в нас була англійська, і Олена Миколаївна дала мені додаткове завдання, щоб перекрити погану оцінку за контрольну роботу. Завдання було не дуже важке, проте об’ємне. Потрібно витратити години три, аби зробити його. Хай там як, але це мені аж на четвер. Тому все ж таки добре, що зустрічаємось з Іллею сьогодні, а не в середу. 

Понеділок проходив певною мірою нормально. У мене були й гірші понеділки. Пам’ятаю, як у десятому класі після вихідних отримала аж чотири незадовільні оцінки. Не двійки, звісно, але було неприємно. 

Коли продзвенів дзвоник з останнього уроку, з історії, мені хотілось непомітно від Марти вийти з аудиторії та, прийшовши першою на зупинку, поїхати на її маршрутці до Іллі. Після примирення ми виходили зі школи разом, а потім кожна йшла у свою сторону. Я розуміла, що якщо зараз втечу, то Марта може образитися, або не так зрозуміти. Але ще більше не хотілося обманювати подругу. Всю історію я думала, як краще вчинити в цій ситуації. Я б могла видумати, що завгодно, починаючи з піти до Іллі пішки (подумаєш, якихось півгодини), закінчуючи брехнею, що мені щось потрібно в районі Марти. Але це все були нісенітниці. Вона живе з Іллею в одній двоповерхівці. Та і обдурювати я не хотіла та не любила. Якщо я така радикальна з Дем’яном за його обман, то чим я краща за нього, якщо говоритиму Марті неправду? І чого я взагалі не можу їй прямо сказати, що їду до Іллі?