14 розділ

Скільки б я не усвідомлювалася в четвер, в п’ятницю та в суботу — прокинутися уві сні більше не виходило. Якби проблема була лише в цьому, я б не хвилювалася. Який сенс усвідомитися у сновидінні й не мати змоги ступити навіть крок? Я переживала, що в черговому сні повториться все, що і в минулому: перед очима буде пісок або туман, рухи — сковані, а я не зможу втримати свідомість і знову прокинусь у себе в ліжку. 

Так, можливо, мені хотілося поговорити на цю тему з Дем’яном, але я б ні за що не набрала його номер. Чомусь мені думалось, що я впораюся без його допомоги. Я просто дійсно не розуміла, що за чортівня відбувалася. Що з рухами? Що із зором? Це прикол такий, чи як?

Суботу я присвятила робленню уроків. Не можна було відставати у випускному класі, а я й так нахапалася поганих оцінок. Тепер, коли справи з усвідомленими снами пішли почасти вгору, я мала сконцентруватися на домашньому завданні. Принаймні перестати ігнорувати той факт, що, попри все, я досі залишаюся ученицею одинадцятого класу, якій потрібен хороший атестат. 

З Мартою по душам ми так і не поговорили. Я була вдячна їй за те, що вона перша зробила крок до нашого примирення (сіла поруч зі мною у їдальні), але по очам подруги я продовжувала бачити страх дізнатися більше про мої здібності. Віщій сон про англійську я, звичайно, Марті не стала переказувати. Рано ще розмовляти з нею на цю тему. 

З Іллею я переписувалася кожен день. В суботу він запрошував мене в гості, але я вибачилась та сказала, що хочу спершу зробити уроки, хоча б на понеділок та вівторок, а потім мати дозвілля зі спокійною душею. Ілля мене зрозумів, і за це я була йому вдячна. Він зізнався, що в університеті мав більше вільного часу, аніж в школі. Коротше, нашу зустріч ми перенесли на неділю.

Звісно, я постійно усвідомлювалася, але поки що результату це не давало. Я не знала, скільки ще доведеться чекати наступного прокидання уві сні. Мені знадобився цілий тиждень, аби нарешті моя свідомість вирішила увімкнутися в сновидінні. Невже й на цей раз доведеться стільки чекати?

Прокинувшись вранці в неділю, я сіла на край ліжка та в котрий раз засумувала. Добре, хоч вищі тенебраї мене не хапають. Усі ці дні мені ніби нічого не снилося, хоча я чудово розуміла, що сни сняться всім і кожну ніч. Але я не запам’ятовувала сновидіння. Дем’ян говорив, аби я їх записувала, проте, як можна записувати, якщо я не можу згадати, що снилося?

Залишивши спроби напружити мозок та відновити в пам’яті бодай один сон, я пішла чистити зуби. Ми з Іллею домовились зустрітися в торговельному центрі в другій годині дня. Я пропонувала раніше, але він сказав, що йому потрібно трохи відпочити після роботи. Власне, і я сьогодні спала до дванадцяти. До речі, я досі не знала, де Ілля відпрацьовує нічні зміни. А ще я не знала, хто ми один одному. Просто друзі, чи?..

Я старалася сильно в це не вникати. Подумаєш, було побачення. Що з того? Ілля ж не в коханні мені зізнався, а просто назвав нашу зустріч побаченням. Це ще нічого не означає. Не хотілося фантазувати собі зайвого, а то вийде, як тоді з Дем’яном.

Поснідавши, я не дуже довго думала, що вдягнути. Зупинилася на бежевому худі та темних брюках. Ну і осіннє пальто зверху, звісно. Сказала батькам, що йду гуляти з другом. Батьки начебто ніяк не відреагували, хоча я думала, вони почнуть розпитувати про Іллю. Обійшлося без цього. 

Як я вже казала, батьки не були тиранами і дозволяли мені гуляти у випускному класі. Але при цьому мама завжди говорила: «Аби ти лише добре вчилась». Тобто якщо я раптом завалю ЗНО, то весь рік я те й робитиму, що сидітиму вдома та готуватимусь до наступного. Цього я дуже боялася, тому потрібно було правильно поєднувати прогулянки з навчанням. Поки що виходило не дуже, але я пообіцяла собі виправитися. 

З Іллею ми зустрілися біля входу в торговельний центр рівно о другій годині дня. Я вийшла з маршрутки і вже звідти побачила друга біля автоматичних дверей. Вдягнутий він був досить легко, як для жовтня: дуже легка розстебнута куртка, чорні джинси та кеди. Я навіть трохи позаздрила Іллі, бо була жахливою мерзлячкою і ненавиділа в собі це. Можливо, це від того, що не закалялася у ранньому дитинстві.

Порівняно з вулицею, в торговельному центрі стояла дика спека. Ілля запропонував піти в кінотеатр, і я не відмовилася. Сто років вже там не була. Серйозно, я не можу згадати, коли і з ким туди ходила востаннє. Мабуть, сама і на якусь комедію, якщо мені не зраджує пам’ять.

Кінотеатр розміщувався на четвертому поверсі. Приїхавши туди по ескалатору, ми відразу почимчикували до постерів фільмів, які зараз крутили в прокаті. Не знайшовши для себе нічого цікаво, ми вирішили придбати квитки на науково-фантастичне кіно. Ми з Іллею не фанати цього жанру, але це найкраще, що можна було обрати, тим паче рейтинг цього фільму дуже радував.

Вибравши місця позаду, подалі від людей, ми купили попкорн та, обговоривши в рекламі перед фільмом смаки в кінематографі, замовкли, як тільки почалися перші секунди стрічки. Зручно вмостившись, я вдягнула 3D-окуляри та поринула у світ наукової фантастики.

Впродовж всього фільму, я відволікалася лише кілька разів, аби швидко обговорити з Іллею деякі вражаючі моменти. Біля нас ніхто не сидів, тому ми нікому не заважали. Я не розуміла, який взагалі сенс ходити в кінотеатр з кимось? Все одно не можна постійно все коментувати, а я дуже любила коментувати. Якщо мовчати весь фільм, то навіщо його дивитися удвох? Я можу прийти й на самоті та не вимовити ні слова. 

Хай там як, але кіно мені сподобалось, хоча жанр був далеко не мій. Його високий рейтинг цілком виправданий. Зазвичай я дивилася виключно драми або комедії, і, звісно, частіше за все по комп’ютеру, тому цей день подарував мені нові враження та емоції від величезного екрану та формату 3D. 

Після фільму ми вирішили попити каву в одному з кафе на першому поверсі. Зробивши замовлення, розмістилися на зручних м’яких стільцях подалі від людей, біля вікна. Мені знову було некомфортно, що Ілля за мене заплатив, адже разом із кавою я взяла ще десерт. Я не хотіла, аби він думав, що я гуляю з ним, щоб безкоштовно поїсти та сходити в кінотеатр. Ілля справді мені подобався і дуже хотілося, аби це було взаємно.