13 розділ

За оцінку з контрольної з англійської я не переживала. За ці дні я змирилася, прекрасно розуміючи, що в мене двійка. Я не збиралася дарма витрачати нерви ще й на це. Достатньо з мене. Англійська не входить в перелік предметів, котрі я здаватиму для вступу на метеорологічний факультет, тому сильно за неї не переживала. Звичайно, хотілося більш-менш нормальний середній бал атестату, але до Нового року я встигну виправити цю незадовільну оцінку. 

Коли вчителька почала роздавати роботи, я завчасно напружилася та зробила великий вдих. Що буде, те буде. Зиркнула на Назара — він сидів у розслабленій позі, явно наперед знаючи, що в нього також буде двійка. Подумки я в котрий раз за ці кілька тижнів «похвалила» себе: яка я молодець, що скотилася до рівня Назара. Але швидко взяла себе в руки. Не час розкисати. 

На моїй парті з’явився подвійний листочок. Я розкрила його і, побачивши оцінку, миттю закрила. Подивилася на роботу сусіда — в нього стояла п’ятірка. В принципі ця оцінка була для нього ще нормальною, порівняно з іншими, які він отримував з англійської. Хтозна, може, списав. Я не звертала на нього уваги під час контрольної.

У мене було всього лише на бал вище, ніж у Назара. Жахливо.

Після закінчення уроку я, не поспішаючи, почала складати речі в рюкзак. Мої думки були десь в іншому місці, тому, коли я виходила з кабінету англійської, то навіть не відразу почула, як мене кликала вчителька. Обернувшись, я побачила незадоволену Олену Миколаївну, яка кивком голови підізвала мене до себе. Серце посилено забилося, але я впевнено підійшла до вчительки та вибачилася, що почула її не з першого разу.

— Камілло, що відбувається? — сердитий погляд, який був на її обличчі ще кілька секунд тому, змінився на занепокоєний. — Так погано написала контрольну, ще й в хмарах витаєш. 

— Вибачте… — я схилила голову додолу. Мені дійсно було дуже прикро, що я її розчарувала.

— Камілло, та оцінка, яку ти отримала… Ти розумієш, що я її поставила із заплющеними очима? 

Від цих слів мені стало ще гірше. Олена Миколаївна завищила мені оцінку! На скільки ж я тоді написала роботу? Точно на два! Боже, який сором…

— Ти дивилася на свої помилки? — вчителька скала руки на грудях і продовжувала свердлити мене бентежним поглядом. — Камілло, ти ж зрозуміла, що там не шістка, правда?

Я не знала, що відповісти. Брехати не хотілося. Відкривши на уроці листочок та подивившись оцінку, я його закрила та більше не відкривала. Не хотілося знову бачити стільки червоної ручки на всього лише кількох сторінках моєї роботи. Це нагадувало мені про те, яка я жалюгідна.

— Я… Вибачте, — я похитала головою, — я все виправлю.

— Камілло, чесно, я тебе не впізнаю! Може, в тебе щось сталося?

— Ні, все добре. Просто… Просто цей понеділок був невдалим, — збрехала я, не дивлячись в очі Олені Миколаївні.

— Камілло, я знаю, що ти здібна дівчинка. Ти постійно отримувала хороші оцінки, а на цей раз тебе ніби підмінили. Але зараз ти б просто вийшла з аудиторії, ніби тобі байдуже. Навіть не запитаєш, що потрібно, аби виправити незадовільну оцінку.

— Так, — я розгублено закивала головою, — я хотіла у Вас спитати, як виправити. Може, щось зробити додатково?

— Так, Камілло, — Олена Миколаївна подивилася на мене востаннє тим же зневіреним поглядом, глибоко зітхнула та промовила, що подумає над додатковим завданням для мене. Потім вчителька сіла за стіл та відпустила мене на перерву.

Вискочивши з кабінету англійської мови, я швидким темпом побігла до вбиральні, яка знаходилася на тому ж поверсі. Хотілося плакати, проте сльози не лилися. Я ненавиділа себе. Як я могла так погано написати контрольну з англійської? Це ж всього лише англійська, яку я добре знала! Це не хімія і не фізика. Якщо я колись напишу на двійки ці предмети, то мені не буде настільки кепсько на душі — все ж таки я їх не дуже розуміла. Але англійська! Яка ганьба!

Щоки пекли від сорому, а думки в голові постійно повертали мене до розмови із вчителькою. І чому я не додумалася першою до неї підійти та прояснити ситуацію?.. Сказала би, що понеділок був важким днем по сімейним обставинам. Так, збрехала би, але ж це краще, ніж просто взяти й вийти з аудиторії. Олена Миколаївна мені оцінку зависила, а я просто встала та пішла геть. Дуже гарний вчинок! На уроках вчителька завжди мене питає, і я легко отримую хороші оцінки. Звісно, вона не очікувала від мене таку жахливу роботу!

Я стояла перед умивальником у вбиральні й мені навіть не хотілося дивитися на себе у дзеркало. Руки дрижали, я ледве трималася на ногах. Зовсім не бажала йти на решту уроків. У голові постійно прокручувався діалог із вчителькою. Її розчарований погляд та зітхання…

«Камілло, я тебе не впізнаю…»

«Камілло, ти ж зрозуміла, що там не шістка?»

Як соромно!

«Камілла…»

У голові ніби щось промайнуло. Я не встигла схопитися за думку і вже через секунду, забувши про дивне дежавю, відкрила кран та легенько вмила обличчя. Хотілося помити все тіло, зняти з себе цей тягар. Але додому ще рано. Погляд у дзеркалі я ігнорувала. Дивитися на себе — це останнє, що мені хотілося. Витерши обличчя тильною стороною долоні, я закрила очі та намагалася зібратися, аби піти на інші уроки та не отримати двійки ще й по ним.

«Камілло... Камілла. Я Камілла Науменко, мені сімнадцять років і зараз я у школі».

Мене ніби осяяло. Прийшло якесь прозріння нізвідки. Скільки разів я за сьогодні усвідомилася? Жодного! А чому я не усвідомилася вранці? А що було вранці?.. Чому я не пам’ятаю?

Карусель думок ніяк не хотіла зупинятися. Складалося таке враження, ніби час завис у повітрі. І наче я вже нічого перед собою не бачила. Немовби я навіть вже була не у вбиральні, а десь в іншому місці. Стало страшно, але… Мені здавалося, що я все починаю розуміти.

— Я тут і зараз..

Після цього я широко розкрила очі та поглянула навколо. Так, це точно була не вбиральня моєї школи. Занадто чисто та прибрано. Якийсь євроремонт… Навколо занадто світло…