12 розділ

Наступний день не приніс мені нічого, окрім чергового розчарування. Марта мене ігнорувала і робила вигляд, ніби ми з нею не знайомі. Це розбивало моє серце на шматки кожного разу, коли я нишком дивилася у її сторону. Завжди життєрадісний та усміхнений вираз обличчя подруги змінився на холодний, стриманий та серйозний. Коли вона увійшла в аудиторію української літератури, яка в нас була по середах першим уроком, я подумки благала, аби вона хоч зиркнула на мене. Хоч на секунду затримала на мені погляд — цього було б достатньо. Але ні. Це не відбулося. 

Кожен раз, коли я думала про Марту, моє серце обливалося кров’ю, а мозок згадував усі приємні моменти, які ми з нею пережили з початку вересня аж до цього зловісного понеділка. Я чесно намагалася слухати та вдумуватися в сьогоднішні нові теми по геометрії та фізиці, але майже нічого не виходило. Мої думки завжди поверталися до Марти, Дем’яна та до осмислення того, що я — нижча сновидиця пітьми, за якою полюють вищі. 

Тепер, коли я дізналася майже все, що хотіла, моєю метою стало якнайшвидше навчитися усвідомлювати себе уві сні. Лише вчора, коли повернулася від Іллі, я зробила вправи на усвідомлення реальності аж цілих сім разів — це був рекорд. За сьогодні встигла лише один раз, вдома, але попереду ще цілий день. Тепер я точно мала намір найближчим часом усвідомити себе в сновидінні й не дати вищим можливості піймати мене, як тоді, в парку атракціонів. 

Я все ще достеменно не знала, хто саме такі вищі тенебраї та що їм конкретно потрібно від нижчих. Вміння усвідомлюватися  — це добре, це знижає вірогідність того, що вищі доберуться до мене. Проте Дем’ян постійно контролює себе у снах, а все одно продовжує боятися, що вони схоплять його. Що він робить у сновидіннях? Десь ховається? Про це я не встигла вчора спитати. Так, у мене досі лишалися питання, але дзвонити Дем’яну я більше не хотіла. Колись він розібрався сам — чим я гірша? Тим паче, я вже скільки всього знаю!

Шукаючи в інтернеті інформацію, як швидко можна навчитися усвідомлювати себе у снах, я зрозуміла, що у кожної людини свої терміни. У когось це виходило вже через три дні, у когось через тиждень, а в когось взагалі через місяць. Мені не можна стільки чекати. Час іде, а я досі залишаюся незахищеною уві сні. Кожного разу, коли я лягаю в ліжко, я сподіваюся, що вищі мене не знайдуть. А коли прокидаюся наступного ранку, то відразу радію, що все добре і я не потрапила до них у полон.

Набридло. Не життя, а виживання.

Тільки одного я не могла ніяк збагнути: виходить, якщо я завжди буду усвідомленою в сновидінні, я взагалі перестану спати? Тобто, так, моє фізичне тіло відпочиватиме, але свідомість завжди буде в стані неспання. Мене така перспектива не радувала. Розуміння того, що я ніколи не вирублюсь на якийсь проміжок часу, не провалюся в забуття та постійно контролюватиму себе, дуже пригнічувало. Мабуть, я ще досі до кінця не тямила, що це за тягар життя. 

І все через Дем’яна!

Я б могла залишатися особливою і не знати про це. Навіщо мені вміння бачити віщі сни, якщо мене завжди переслідуватиме небезпека? Я на таке не підписувалася. На це мене підписав Дем’ян, тож, хай він сам розплачується за все. 

На останньому уроці, на історії України, прийшло повідомлення від Іллі. Він пропонував зустрітися в центрі міста, коло одного пам’ятника. Я швидко погодилась. Цей хлопець викликав у мене теплі та приємні почуття, він завжди привітний, милий та ввічливий. І, найважливіше: вчора Ілля суворо вичитував Дем’яна за те, що той мене обманював. Я відчувала від нього нереальну підтримку і була йому дуже за це вдячна. Хотілося зустрітися і ще раз сказати Іллі спасибі, але вже наодинці.

Коли продзвенів дзвоник з уроку, і всі почали метушитися, я не відразу збагнула, що Марти і сліду не стало — вона перша вискочила з аудиторії, хоча вчителька ще пояснювала домашнє завдання. Що з нею? Це через мене? Марта увесь день мене уникала: під дверима кабінетів не стояла, а десь гуляла та приходила із дзвоником; в аудиторіях на перервах теж ніколи не лишалася —  постійно кудись уходила. Не знаю, чи була вона сьогодні в їдальні — я не ходила туди їсти на великій перерві. 

Хотілося підійти до подруги та помиритися. Але ж я розуміла, що між нами не було ніякої сварки. Наблизитися до неї сьогодні — означало б порушити її особисті кордони, а я не любила порушувати чужі кордони і не терпіла, коли це робить хтось по відношенню до мене. З іншої сторони, я розуміла, що, можливо, Марта більше ніколи до мене не заговорить. Тема зі сновидіннями дуже злякала її, я досі пам’ятаю її нажаханий та розгублений погляд. Я ж так само колись відреагувала! Тільки тепер замість Дем’яна — я, а замість мене — Марта. 

Зустрівшись та обнявшись з Іллею, ми пішли в сторону набережної. Мені потрібно було підійти до нього впритул, аби він нарешті побачив мене. Ілля з кимось активно переписувався по телефону і його погляд говорив, що та людина не з приємних. Можливо, то був Дем’ян? Він вчора залишився у нього вже після того, як я пішла. Хто знає, що вони там обговорювали? Може, взагалі посварилися? 

Я відразу попередила Іллю, що гуляти мені до пізнього часу не бажано. Він все зрозумів і сказав, що ми недовго. 

Набережна в нас дуже довга — самий раз для прогулянки, а от лавок для сидіння — катастрофічно мало. Ми йшли вздовж Дніпра і говорили про вчорашній день. Він ще раз вибачився за те, що все знав, і цим вчинком викликав у мене щире здивування. Я почала говорити про те, що Ілля ні в чому не винен, хоча б тому, що не знав, що я і є та сама дівчина, котра сниться його другові.

Це добре, що Ілля сам почав про це говорити, бо я якраз думала про те, чи можна Іллі задати питання, які мене досі цікавлять. Наша розмова плавно перейшла до теми сновидінь, і я скористалася моментом. Відчуваючи, ніби я знову спілкуюсь з людиною, аби вивідати інформацію, я прикусила щоку, цим самим караючи себе. Все було не так. Мені дійсно подобається Ілля, і я із задоволенням проводжу з ним час. Просто зараз у мене важкі часи. Я маю багато проблем. А Ілля ознайомлений з темою, в якій я була новачком.