8 розділ

У перші хвилини після пробудження було дуже важко прийти до тями. Переривчастий подих поступово змінювався на звичайний. Я хотіла взяти до рук мобільний, але неслухняні тремтячі пальці так і не спромоглися зняти графічний код. Мене всю трясло навіть після п’яти хвилин від повного пробудження. Лютий холод обволік усе тіло. Я розуміла: у квартирі не може бути так холодно. У нас з температурою все добре. Це просто моє тіло тремтить від жаху, який мені довелося пережити.

Як звичайна медитація могла закінчитися таким кошмаром?! Я уявляла свій сценарій. Парк атракціонів — це лише плід моєї уяви. Я фантазувала собі усе навколо. Усе, крім… Крім тієї дівчинки. Вона ніби з’явилась нізвідки. Я її не візуалізувала. Вона ніби сама влізла в мою фантазію. Мабуть, з того самого моменту й закінчився мій сценарій, який я сама уявляла, і почався інший, чужий. Хтось мені його підсунув.

Дем'ян казав, що уві сні не можна стрибати у фонтани, спускатися в метро, підвали, підземні переходи, бо там усюди мене може чекати небезпека. Невже я майже не потрапила до рук сновидців?! Вони мене схопили! Я не могла рухатися, дихати, бачити! Ніби весь світ перестав для мене існувати.

Я знову заплакала, але швидко витерла сльози рукавом. Не можна аби мама з татом думали, що в мене знову якісь проблеми зі сном. І так довелося щойно збрехати мамі — сказати, що вирішила трохи полежати, а наснився кошмар. Частково це була правда, але то було не зовсім нічне жахіття. Не просте. Не таке, як у інших людей. У звичайних людей.

На мене полюють. Усе, що казав Дем'ян — усе правда. Не можна стверджувати, що я йому не вірила. До цього часу говорив він дуже переконливо, тим паче бачив мої сни. Ніхто зі звичайних людей таке не може робити. Ми обрані й на нас іде полювання. Тільки за ним воно йде з якоїсь іншої причини, котру він мені не називає. А на мене за що?!

Нарешті я змогла розблокувати телефон. На годиннику була шоста година вечора. Треба було комусь розповісти про все, що сталося. Під «комусь» я мала на увазі, звичайно ж, Дем'яна. Лише він розуміє і знає про все, що зі мною відбувається. Мабуть, мені ще довго буде соромно перед ним за те, що не захотіла тоді слухати його в еспресо-барі. З недавніх пір я почала розуміти: у той день я повела себе неправильно. Що йому потрібно було робити, як не підійти до мене? Написати в соціальній мережі, що він бачить мої сни? І що б його чекало? Політ у бан-лист?

Я похитала головою — усе життя я роблю якісь неправильні речі та по-дивному на все реагую. Треба буде якось звернутися до психолога. У невролога та сомнолога я вже була, а тепер черга за психотерапевтом.

Дем'ян довго не брав слухавку і я вже хотіла скинути виклик. Проте в останню секунду я почула його незадоволений голос. Як виявилося, з настроєм у нього все гаразд і він радий мене чути. Просто втомився.

Я намагалась коротко і неемоційно, але достатньо влучно розповісти про сон. Він не перебивав, іноді лише уточнював деякі моменти. Коли почала переказувати, що сталося в ямі, знову потекли сльози, але я робила спроби не виказати це своїм нестерпним ламаним голосом. Думаю, вийшло, хоча не знаю. Мені важко дається ховати сльози навіть при телефонній розмові. Я відчувала — Дем'ян знав, що я плачу. Знав, але нічого не сказав. Не почав заспокоювати словами на зразок «не плач», «усе буде гаразд» та іншими штампованими фразами. Сказати чесно, від них я завжди починала плакати все більше. Дем'ян ніби все це знав.

Він багато чого про мене знав.

Коли я закінчила говорити, то трохи заспокоїлася. Хотілось скоріше висякатися, але я не бажала робити це в трубку. Я дихала ротом, бо ніздрі були забиті. Але це нічого.

— Я все обдумаю, — промовив Дем'ян, а потім додав, — хоча тут в принципі й думати нічого.

— Це були сновидці пітьми? — запитала я швидким темпом, щоб він не почув, як я гундосила.

— Так, Камілло, — після довгої паузи він підтвердив мої найстрашніші очікування. — Я б тебе врятував, але ж ти знаєш, що для цього мені також потрібно спати. Інакше це не працює.

— Так, я знаю…

— Ти завтра зайнята? Давай зустрінемось.

Ми домовились про зустріч на завтра після дванадцятої. Я сама запропонувала місце — та бесідка біля будинку Дем'яна. Хоч він сказав, що йому не зовсім зручно усвідомлювати, що мені доведеться стільки перти, а йому — просто вийти з дому і за хвилину бути вже на місці, я все одно наполягла на своєму. Я хотіла погуляти, пройтись. Гуляючи по вулиці я часто уходжу в себе. Навіть вдома іноді не приходять в голову такі цікаві думки, як на свіжому повітрі.

Спати лягла близько першої години ночі. Дем'ян заспокоїв, сказав, щоб закривала очі і ні про що погане не думала. Він запевнив, що сновидці не з’являються у снах так часто. Для них це також труднощі — знайти нас. У будь-якому разі, якщо мені загрожуватиме небезпека, то він це відчує, переміститься в мій сюжет сну і допоможе.

Сон був неспокійний. Снився якийсь занедбаний завод, як я там блукаю, намагаючись знайти вихід. Коридори та приміщення майже всі однакові і я не на жарт злякалася, що ніколи звідти не вийду. Прокидалася вночі разів три, але годинник у кімнаті завжди показував, що ще можна поспати.

Добре, хоч парасомнії вже не турбують. Усе ж таки ті препарати, які виписав сомнолог, дійсно допомагають. Але ж я не можу пити їх все життя. Влітку я пила ці таблетки три рази на день, а потім поступово зменшувала дозу — усе, як наказав лікар. Зараз п’ю лише одну в день, а, починаючи з жовтня, потрібно буде приймати ліки раз на тиждень. Мені страшно. Я боюсь, що як тільки я перестану їх пити, то парасомнії повернуться знову. Цього я хотіла менш за все. Особливо зараз.

Остаточно прокинулась та встала з ліжка о дев'ятій. Погода за вікном була напрочуд чудовою, тому я, поставивши телефон на зарядку, швидко побігла умиватися. День починався добре, проте мамі потрібно було все зіпсувати. Як завжди.

— Камілло, ти знову йдеш гуляти?