3 розділ

Простоявши біля школи майже сорок хвилин, я нарешті зрозуміла, що моя ідея — марнотратство часу. Цього варто було очікувати. Скоро дзвоник, а тому потрібно лишати задум та підійматися на потрібний поверх. Вчитель з літератури не любить, коли на його урок запізнюються, навіть якщо це якась нещасна хвилина.

Я зайшла в школу разом з іншими учнями і всю дорогу до аудиторії невпинно повторювала про себе, яка ж я дурепа. Вчора весь вечір думала, де шукати Дем'яна і не знайшла ніякого іншого способу, як чекати його біля своєї школи. Я не знаю його номеру, не знаю, де він живе та навчається. Я не маю уявлення, де шукати цього хлопця, тому вирішила, що буде доречним постояти біля школи. Ну а що? А якщо він досі за мною слідкує та ми б знову зустрілися? 

Так, звичайно. Мрій, Камілло. Я досить суворо сказала йому, що не бажаю вести з ним далі бесіду і не хочу вникати в тему віщих снів. З іншого боку, Дем'ян був у моєму сні і бачив моє перелякане обличчя. Думаю, він не зможе проігнорувати це. З мого вигляду було ясно, що я нічого не розумію і чекаю пояснень. Чи все ж таки не ясно?..

Забігши до аудиторії рівно із дзвоником, я відразу подивилася на другу парту посередині, на місце Марти. Вона вже сиділа там і була занурена в свою книжку, яку вона читала вже кілька тижнів. Марта не побачила мене, а я не стала її чіпати. Мені вистачило того, що з нею все в порядку. Я мовчки сіла за свою парту, не привітавшись із сусідом. Невдовзі зайшов учитель з літератури і почав урок.

Соромно було собі зізнатися, що Дем'ян не виходив у мене з голови. Але не як хлопець, а як людина, яка знає з теми сновидінь значно більше, ніж я. Соромно було за те, що я не хотіла його слухати, хоча він розповідав досить цікаві речі. Я називала Дем'яна скаженим, але чи вміють скажені бачити сни інших людей? Звісно, ні. Навіть якщо він збоченець, то все одно повинен розповісти все від початку до кінця.

Я зовсім не слухала вчителя. Зараз мене цікавило зовсім інше. Та й не лише цікавило — це була дуже важлива для мене тема. Мені сняться віщі сни, а якийсь хлопець може їх бачити. Я вважаю, це вагомий привід для занепокоєння. Всі інші проблеми наразі здавалися лише маленькою цяткою у порівнянні з цим. Тому я навіть не слухала про що розповідав учитель, здається, була якась нова тема. Я робила примітки в зошит, коли він казав, але весь урок думала зовсім про інше.

Після дзвоника в першу чергу мені хотілося підійти до Марти та поговорити з нею. Мій сон був занадто похмурий, щоб не переживати за неї. А якщо брати до уваги те, що мені сняться віщі сни… Навіть уявити собі такого не можу, як в реальному світі вона стрибає у фонтан і зникає. Одні лише думки про це викликають занепокоєння.

— Привіт, — мовила я до Марти.

— Добрий ранок, Камілло.

В її погляді та інтонації не було нічого незвичайного. Я трохи заспокоїлась і запропонувала їй вийти надвір. Вона із задоволенням погодилася, і я зрозуміла, що даремно турбувалася за подругу. Спершу вона не повірила мені за віщій сон про контрольну з біології, а потім мені снився, м’яко кажучи, не найкращий сюжет з її участю. Звичайно, моє побоювання було виправдане.

— Марто, ти маєш мені повірити, — сказала я серйозним тоном, коли ми присіли на сходах, — я знаю, це важко, але…

— Чекай, — перебила мене Марта, — давай усе з самого початку.

Всі п’ятнадцять хвилин перерви ми витратили на мою розповідь. Я переказала їй свій сон про контрольну з біології і той момент із Назаром. Запевнила її, що не знала, що він дійсно діставав телефон на уроці. Я подивилася їй в очі і чесно зізналася, що почула від неї це вперше, просто в моєму сні було все теж саме.

Я бачила, як Марті було важко переварити всю інформацію, тому не стала розповідати їй про зустріч з Дем'яном та сон про фонтан. Це б її налякало, а зараз це зовсім не потрібно. Після почутого вона мовчала кілька хвилин, але цей час здався мені нескінченним. Я сиділа, покусуючи губи, і з нетерпінням чекала її реакції та коментаря.

— Ти комусь ще розповідала про це? — раптово спитала Марта.

— Ні, тільки тобі, — довелося трохи набрехати. Я не можу розказати їй абсолютно про все, що відбувається. Не можу, тому що спершу мені треба про все дізнатися. Для цього потрібно знову зустрітися з Дем'яном.

— Такого раніше не траплялося?

— Ні, ніколи. У тому й справа.

Марта знову замовкла на кілька хвилин. Незабаром продзвенів дзвоник і нам довелося піти на урок. Я розуміла, що Марті потрібен час. Я не могла на неї давити. У мене не було інших подруг, особливо в класі. Більше нікому було розповідати. Хіба що батькам, та то в останню чергу. Вони не зрозуміють. 

Після школи я геть з’їхала з глузду. Обнявшись з Мартою, я пішла до ринку, на якому вчора перший раз зустріла Дем'яна. Точніше, якщо йому вірити, то зустрічаємось ми з ним вже далеко не вперше. Так, сновидіння теж рахуються. Відтепер рахуються.

Я шукала серед натовпу знайоме обличчя, але все марно. Мене оточувало безліч людей, які ходили та купували товари, але Дем'яна серед них не було. Навіть підійшла до воріт з глухим кутом, де він вчора заговорив зі мною. Постояла там хвилин п’ять та, зітхнувши, пішла додому. День насмарку. Час насмарку. Все насмарку.

По дорозі я періодично озиралася — а якщо раптом він не прийняв всю серйозність моїх погроз і вирішив знову слідкувати за мною? Ні. Я була достатньо серйозною, ще й сказала, щоб він більше не наближався. Ось Дем'ян це і робить. Але зараз мені конче потрібна його допомога. Навіть ні, не допомога… Я сама з усім впораюсь. Просто я маю право знати більше. У мене занадто багато питань, на які може дати відповідь лише він.

Нам ніяк не зустрітись, адже, скоріш за все, я не зможу знайти Дем'яна в реальному світі. Виходить, ми можемо побачитись у моєму сновидінні. Але ж я не контролюю себе у снах. Не розумію, що сплю. Як я зможу згадати, що мені потрібно запитати у нього, якщо я не вмію усвідомлювати себе уві сні? Останній раз я навіть не думала, що сплю. Я просто сиділа надворі та побачила Марту. Усе здавалося таким реальним, що мене досі турбує питання — а чи дійсно то був сон? Так, мама сказала, що я спала, коли вона прийшла, але сновидіння було занадто яскраве. Навіть яскравіше попереднього, про школу. Я ніби дійсно відчувала себе там, на вулиці, пам’ятаю, як грали пісні в плейлисті, як я вдихала свіже повітря… Занадто все було реалістично.