Сни в тиші

Мати, яка заговорила після смерті

«Я чув її голос крізь подушку.
Не словами — шепотом, схожим на подих.
Вона казала, що ще тут. Просто інакше.»
— зафіксовано в нічному монолозі суб’єкта N-01, Тишею

Після смерті її серце зупинилося.
Але щось інше залишилось.

Будинок, де вона жила,
став мовчазним притулком тіней.
Речі не рухались,
стіни не дихали,
час стояв.

І все ж... ночами
ти міг почути її.

Не голос,
а присутність,
яка звучала в повітрі,
як пісня без слів.

Її син, що залишився,
не міг плакати.
Він просто лежав у її кріслі
слухаючи, як вона говорить про речі,
які не встигла сказати.

Про страх. Про ніжність.
Про тишу, яка тепер стала мовою.

З часом він почав відповідати їй,
спершу подумки,
потім уголос,
потім у снах.

І тоді вона знову навчила його слухати.
Не людей. Не себе.
Світ.

Кажуть, той, хто здатен почути голос матері після смерті,
уже ніколи не боїться мовчання.
Бо знає:
воно не кінець.
А продовження, яке говорить інакше.

Лея Мірра

Подобається

#1327 в Сучасна проза
#473 в Містика/Жахи

У тексті є: тіні, сни, тиша

Відредаговано: 12.09.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись