Сни в тиші

Порожня кімната

«Я торкнулась кутів і почула голоси. Вони були теплі, як пил у промені сонця.
Я не знаю, кому належали. Але вони знали моє ім’я.»
— уривок зі сну суб’єкта Т-09, зафіксований Тишею

Ця кімната не має дверей.
Має лише шов між тінню і світлом,
який хтось колись назвав проходом.
Але я не входила — вона сама відчинилася,
наче чекала на мене.

Усередині — нічого.
Жодної речі. Жодного вікна.
І все ж — відлуння.
Тепле, ледь вловиме, як подих на шиї.
Кожна стіна пам’ятає
те, що колись тут сказали.

Я стояла посеред кімнати,
і тиша торкалась мене з усіх боків.
Але це не була моя тиша.
Це була пам’ять.

«Тут хтось сміявся», — подумала я.
І раптом, мов тінь у дзеркалі,
звук дитини розсипався по кутках.
Сміх, розрізаний часом.
А тоді — шурхіт тканини,
хтось впав. Хтось заплакав.
Жіночий голос — шепіт, не вгамувати.
«Я тут», — казала вона. «Я тут.»

Я не втекла.
Сіла на холодну підлогу і слухала,
як кімната згадує без слів.

Коли я пішла,
на мені ще довго тримався запах чужого життя.

Іноді тиша — це не пустота.
Це простір,
який пам’ятає тебе,
навіть якщо ти про себе забула.

Лея Мірра

Подобається

#1294 в Сучасна проза
#463 в Містика/Жахи

У тексті є: тіні, сни, тиша

Відредаговано: 12.09.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись